Людина – невід’ємна частина природи
Шкільний твір За романом Кнута Гамсуна “Пан” і повістю Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Кнут Гамсун і Михайло Коцюбинський увійшли у світову літературу як тонкі лірики, що вміли передати непомітні порухи людської душі. їх хвилювали проблеми порушення гармонії природи, які вважалися небезпечними не тільки для їхніх сучасників, а й для майбутніх поколінь. З нотаток Коцюбинського до повісті “Тіні забутих предків” видно, які вигадливі образи викликала в нього карпатська природа. Чи не найбільше письменника вражали
Дія роману Кнута Гамсуна “Пан” також відбувається на тлі суворої північної природи. Чудові пейзажі допомагають зрозуміти характери героїв, усвідомити, що людина – невід’ємна частина природи,
У повісті Коцюбинського Івану двічі вдається побачити божество пастухів, але кожного разу ця зустріч сприймається по-різному. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця – все дихає первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з казковою красою гірських пейзажів, Іванкові довго не вдавалось. Але після зустрічі з богом лісів – Чугайстром, – яка і злякала, і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Коцюбинський каже, що ця пісня лунала, як спів душі хлопця, коли “його дихання в одно зливалося із диханням гір”. Саме у цьому наш видатний співвітчизник бачив єдність людини і світу. Одухотворення природи – це вічна казка, яка пов’язана з уявленням про бога і чорта, з усвідомленням одвічної боротьби – добра і зла.
Саме тому норвезький письменник показує, що при всій зовнішній несхожості міфічний бог і сучасна “нервова людина” XX століття, з її неврівноваженістю і синдромом вічного мандрівника, з її бажанням втекти від реальності І у мрію, дещо подібні, бо зливаються в одне ціле з природою. За твердженням Олександра Купріна, Пан – це могутня сила природи, дихання якої відчувається “і в морській бурі, і в таємниці кохання”, яке нестримна з’єднує все живе на землі. Пан – це втілення стихійного життєвого начала, яке живе в кожному з героїв як Кнута Гамсуна, так і Михайла Коцюбинського.
Пастух Іванко перед смертю зустрічає Чугайстра, м’яке темне волосся якого покривало все тіло, “оточало круглі І і добрі очі, заклинилось на бороді і зависло на грудях”. Коцюбинський каже, що то був “веселий Чугайстер, доб – І рий лісовий дух, що боронить людей од нявок”. Чому саме “І цю міфічну істоту зустрічає перед смертю хлопець? Мабуть, 1 тому, що зв’язок з природою, гармонійний, досконалий, був розірваний. Іванком володіла стихія невгамовних почуттів, що суперечила законам природи. Втративши кохану Ма-рійку, він не знаходить щастя з іншою жінкою, йому ма – І риться уві сні і наяву та, що була найдорожчою, з якою ділив і радощі, і сум. Показуючи поступові зміни психо – І логічного стану хлопця, автор говорить про втрату відчут – | тя реальності, про сприйняття природи як цілковитого ма – \ рення. Начебто рятуючи Марійку від злого духа, від Пана, Іван востаннє заграв ту чарівну пісню, в якій злились і дихання диких гір, і глибоке почуття кохання, і все найкраще, що було в його душі. А з долини вже гукав його знайомий голос – той, у якому був “і поклик кохання, і муки”. У романі Кнута Гамсуна вольова стихія кохання, яку втілює Пан, вимагає собі жертв. Ця стихія поглинає ніжну, до безтями закохану в Глана Єву. Ця стихія намагається поглинути Едварду, але її холодна розсудливість на дея-КИЙ час отримує перемогу, чим руйнує життя дівчини. Ця стихія намагається поглинути Глана, але це станеться пізніше, у романі “Смерть Пана”. Відчуття поглинання вольовою стихією малювало в уяві Томаса невгамовного
Пана, який спостерігав за ним і вже давненько очікував до себе. Потворне видовище скоцюрбленого божества, яке начебто хлебтало із власного черева, не давало Гланові спокою. Безглузде кохання, яке не мало зв’язків з природою, було пристрастю, вимагало нових і нових жертв. Отже, два видатних письменники говорять про любов як руйнівну силу? Ні, і Гамсун, і Коцюбинський, малюючи непереборну силу кохання, шукають і знаходять її джерела в таїнствах природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків. Своїми творами автори підкреслюють, що ідеал кохання, поставлений понад життя, пронизує все існування людини, стає своєрідним засобом її удосконалення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)