Людина – невід’ємна частина природи (за романом “Пан” і повістю “Тіні забутих предків”)

Кнут Гамсун і Михайло Коцюбинський увійшли у світову літературу як тонкі лірики, що вміли передати непомітні порухи людської душі, їх хвилювали проблеми порушення гармонії природи.

З нотаток Коцюбинського до повісті “Тіні забутих предків” видно, які вигадливі образи викликала в нього карпатська природа: “гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби”; вітри “чешуть кучері” гірських смерек, а сонце мастить їх. У центрі цієї природи – людина – “здорова, як гірське повітря, легка, як потік у своєму бігу”.

Дія

роману Кнута Гамсуна “Пан” також відбувається на тлі суворої північної природи. Чудові пейзажі допомагають зрозуміти характери героїв, усвідомити, що людина – невід’ємна частина природи, предметний світ якої майже неозначений. Про листя, звірів, птахів герой здогадується лише за звуками: “Ночі зовсім не стило, сонце тільки пірнало в море і одразу з’являлося

Знову, червоне, свіже. Наче вдосталь напилося глибокої води. Лісом чулося шелестіння. І покликами сповнювалося повітря”. Гра звуків і барв, притаманна імпресіонізму, збагачує психологічну палітру двох творів, робить їх натхненним

гімном красі світу.

Так само, як і Михайло Коцюбинський, Кнут Гамсун – художник-психолог. Його не задовольняв тільки казковий пейзаж природи. Саме зацікавленість особливостями духовного стану людини примушують Гамсуна провести свого героя через певні випробування. Так, тридцятирічний лейтенант, мисливець і мрійник, змінює військову форму на “одяг Робінзона”, живе в лісовій гущавині із своїм улюбленцем собакою Езопом. Світ цивілізації сприймається ним як недосконале, штучне відображення світу природи. Тільки серед шепотіння віковічних дерев він заспокоювався, відчував себе міцним, здоровим. Але стрімкі пориви душі Глана часто не можна було збагнути. Автор підкреслює, що не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сиділо навгамовне божество – Пан. За класичною міфологією, це – син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідує німф у пориві закоханості.

У повісті Коцюбинського Іванові двічі вдається побачити божество пастухів, але кожного разу ця зустріч сприймається по-різному. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця – все дихає первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з казковою красою гірських пейзажів, Іванкові довго не вдавалось. А після зустрічі з богом лісів – Чугайстром – мелодія прийшла до нього легко і просто. Коцюбинський каже, що ця пісня лунала, як спів душі хлопця, коли “його дихання в одно зливалося із диханням гір”.

Саме у цьому письменник бачив єдність людини і світу. Одухотворення природи – це вічна казка, яка пов’язана з уявленням про бога і чорта, з усвідомленням одвічної боротьби – добра і зла. Саме тому норвезький письменник показує, що міфічний бог і сучасна “нервова людина” з її бажанням втекти від реальності у мрію дещо схожі, бо зливаються в одне ціле з природою. Пан – це втілення стихійного життєвого начала, яке живе в кожному з героїв як Кнута Гамсуна, так і Михайла Коцюбинського.

Пастух Іванко перед смертю зустрічає Чугайстра. Мабуть, тому, що зв’язок з природою, гармонійний, досконалий, був розірваний. Іванком володіла стихія невгамовних почуттів, що суперечила законам природи. Втративши кохану Марійку, він не знаходить щастя з іншою жінкою. Показуючи поступові зміни психологічного стану хлопця, автор говорить про втрату відчуття реальності, про сприйняття природи як цілковитого марення. Начебто рятуючи Марійку від злого духа, від Пана, Іван востаннє заграв ту чарівну пісню, в якій злились і дихання диких гір, і глибоке почуття кохання, і все найкраще, що було в його душі. А з долини його вже гукав знайомий голос – той, у якому був “і поклик кохання, і муки”.

У романі Кнута Гамсуна вольова стихія кохання, яку втілює Пан, вимагає жертв. Ця стихія поглинає ніжну, до безтями закохану в Глана Єву. Ця стихія намагається поглинути Едварду, Глана. Потворне видовище скоцюрбленою божества, яке начебто хлебтало із власного черева, не давало Гланові спокою.

Безглузде кохання, яке не мало зв’язків з природою, було пристрастю, вимагало нових і нових жертв.

Два видатних письменники не говорять про любов як руйнівну силу. І Гамсун, і Коцюбинський знаходять її джерела в таїнствах природи, життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід далеких предків. Своїми творами автори підкреслюють, що ідеал кохання, поставлений понад життя, пронизує все існування людини, стає своєрідним засобом її удосконалення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина – невід’ємна частина природи (за романом “Пан” і повістю “Тіні забутих предків”)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links