Образ природи в творчості М. Коцюбинського

Природа – це мати, яка дає щедрі дари людині, приносить їй естетичну насолоду, наснажує здоров’ям, дає натхнення. Художні твори про природу розвивають у нас відчуття всесвіту, вміння спостерігати довкілля, помічати красу у звичайному. Вони вчать нас бути добрими, мудрими, прищеплюють любов до рідної землі. Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу; ніколи не втомлювався ” грати в себе” її красу. Письменник вивчав фарби і кольори, вважав, що йому, як і художникові, ці знання потрібні для Ого, щоб розбиратися

в кольоровій стихії світу. Він казав: Фарби повинні приходити на допомогу слову”. В багатьох творах М. Коцюбинського відтворено образ природи. Це “Дорогою ціною”, “Андрій Соловей” і “Ялинка”, і “Маленький грішник”, “Хо” і Для загального добра”. Радісному настроєві селянства в часи піднесення революції співзвучний такий пейзаж: “Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди”. Пригніченість бідняків у день куркульського самосуду, їхні почуття безвиході відтіняє

картина холодної осені. Твір звучить оптимістично, незважаючи на поразку революції, пройнятий вірою в світле майбутнє трудящих. “Високо над землею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки,” – читаємо в кінці твору.

М. Коцюбинський продовжував традиції Великого Кобзаря – реалістично зображувати життя, показувати контраст між чудовою українською природою і злиднями трудящих. В оповіданні “Андрій Соловейко” письменник малює українське село Босівку, що має “здалеку веселий вид”. Коцюбинський всю свою увагу зосереджує на зображенні тяжкого життя селянства: “Ті зелені розкішні садки, ті низенькі біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато безпросвітної темноти людської…”

В казці “Хо” письменник створив чудові пейзажні картини, підпорядкувавши їх своєму ідейному задумові. Картина сходу сонця, яке могутнім потоком вривається в ліс, що дрімає у передранішній тиші, відтіняє основну ідею твору – неминучість перемоги світла над темрявою, добра над злом. М. Коцюбинський вмів дуже майстерно використовувати пейзажну де-галь для розкриття ідейного змісту твору. Природа в новелі “Іпіегтегго” бере безпосередню участь у розвитку сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями і думками. Вона “лікує” митця, настроює струни його серця на сприйняття нових вражень суспільного жит тя, на нову боротьбу за щастя людей. Картини природи служать утвердженню головної ідеї твору: втеча від життя у світ природи – це зрада інтересів трудящих.

Вражають нас картини природи і в оповіданні “Маленький грішник”. Пейзажі в творі несуть ідейну і композиційну навантаженість. Сонячний день служить контрастом до “душної, низенької хати, що по самі вікна влізла в землю”, допомагає розкрити життєрадісний, веселий характер Дмитрика. Природа тут змальована через сприйняття хлопчика. Цей ошгг допомагає глибше розкрити характер Дмитрика. Він за яку мить зміг охопити красу землі і неба, відгукнутися на неї свої дитячим серцем. В малюнках природи слово М. Коцюбинського світиться, грає різними барвами. І все ж в описах природи в оповіданні “Дорогою ціною” переважають чорні й червоні кольори. Обидві барви співзвучні переживанням героїв. Чорна – при зображенні мороку, осінньої ночі, червона – в картинах пожежі. Пожежу змальовано через уяву Соломії – відважної людини, що розуміє своє безсилля у боротьбі зі страшною стихією. Пожежа в плавнях здавалась їй то червоними горами, то звіром-велетом, то вогняним морем. Тут природа виступає як діюча сила, що бере участь у розвитку сюжету.

Михайла Коцюбинського називали великим Сонцепоклонником, визначним майстром живописання словом. Письменник глибоко знав і вивчав життя, був кровно зв’язаний з народом, рідною природою, вважав себе невід’ємною її частиною. Ось чому образ природи займає чільне місце в його творчості. Ідея служіння митця народові у новелі Коцюбинського – це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. В перекладі з італійської означає “перерва”.

Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Коцюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу – художню творчість.

Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу. її краса, її неповторне обличчя захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи входять в душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами і гармонійною музикою. Коцюбинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір. Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермеццо у Коцюбинського – це перерва, час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби. Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він глибоко любить природу, але людину – над усе. На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи і вперше помічає: “Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені”. У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів – любов до життя, людини, свободи. Сонце – традиційний образ волі, нового життя. Морок – символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела “Іпіегтегго” – майже суцільний пейзаж. Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі “дійові особи”? Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: “Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір – закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу”. Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з “симфонією полів” і підсилює основну обр^азн тему твору – наростаюче мажорне розгортання образу сонця. Зіткнення образів “моя утома” і “сонце” становить ядро образного конфлікту новели. Поступове зникання утоми і проникнення в душу героя життєстверджуючого оптимістичного тепла. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми.

Показавши в образі ліричного героя люди інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, пис менник ставить проблему взаємозв’язку художника і суспід ства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, і може він сховатись серед прекрасної природи? Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна поз ція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і загальну с спільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей до боротьби з людським горем. Через весь твір простежується переплетення особистого і соціального.

Новела – високомистецький твір, який явля собою блискучий сплав поезії, музики і людського горя. А ліри’ ний герой новели втілює етичні якості кращих митців епохи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ природи в творчості М. Коцюбинського

Categories: Шкільні твори

Links