Людина й суспільство в добутках А. І. Куприна (“Гранатовий браслет”, “Олеся”, “Гамбринус”)
Особистість і середовище, індивідуум і прощество – про це міркували многие росіяни письменники XІX століття. Заметале загострився інтерес до цієї теми наприкінці XІX – початку XX століття, в епоху, переломну для Росії. У дусі гуманистических традицій, успадкованих від класиків, розглядає це питання А. І. Куприн. Мир героїв Куприна строкатий і багатолюдний. Письменник прожив яскраву, наполненную різноманітними впечатлениями життя – побував і військовим, і конторником, і землеміром, і актіром бродячої циркової трупи.
Куприн часто говорив,
В основі оповідання Куприна “Гранатовий браслет”, написаного в 1911 году, – реальна подія – любов тілеграфного
Під пером же письменника він предстает як сумна й трагічна история життя маленької людини, доторого любов підняла й погубила. Велика, некваплива експозиція вводить нас у будинок Шийних. Сама история незвичайної любові, історія гранатового браслета розказаний такім образом, що ми бачимо її окамі різних людей: князя Василя, що розповідає її як анекдотический випадок, брата Миколи, которому все в цій історії здається оскорбительним і підозрілим, самий Віри Миколаївни й, нарешті, генерала Аносова, першим предполо щожили, що тут, може бути, кроется теперішня любов, “про яку марять жінки й на яку більше не здатні чоловіки”. Коло, до которому належить Віра Миколаївна, не може допустити, що це настоющее почуття, не стільки через країниности поводження Желткова, скільки через забобони, які владіют ними Куприн же, бажаючи переконати нас, читачів, у дійсності любові Желткова, прибігає до самому непропровержимому аргументу – самеубивству героя. У такий спосіб не тільки затверджується право “маленького людини” на щастя, але й метушнікает мотив його морального превосходства над людьми, настільки жестодо оскорбившими його, що не зуміли зрозуміти силу почуття, що складляло весь зміст його життя.
Оповідання Куприна одночасно грустний і світлий. Його пронизує музикальное початок: у якості епиграфа вказується музичне произведение, і завершується оповідання сценою, коли героїня слухає музику в трагический для неї момент морального прозріння. У текст добутку входить тема невідворотності загибелі головного гериючи – вона передана через символіку світла: у момент одержання браслета Віра Миколаївна бачить червоні камні в ньому й із тривогою думає, що вони схожі на кров. Нарешті, в оповіданні виникає проблема зіткнення різних культурних традицій: монгольська кров батька Віри й Ганни, татарського князя, уводить в оповідання тему любові-страсті, нерозсудливості; згадування про те, що мати сестер – англійка вводить тему рассудочности, бесстрастности в сфері почуттів, влади розуму над серцем У финальной частини оповідання з’являється третя лінія: квартирна господарка виявляється католичкою, і цим у добуток уводиться тема любові-преклоніння, яким у католичестве оточена Божа Матерь, кохання-самопожертви.
Герой Куприна, маленька людина, зіштовхується з нерозумінням окружающих, з людьми, для яких любовь – це рід божевілля, і, зштовхнувшишись із ним, гине. У чудовій повісті “Олеся” перед нами з’являється поетичний образ дівчини, що виросла в хаті старій “чаклунки”, поза звичайними нормами Селянської сім’ї. Любов Олеси до випадково заехали в глуху лісную сільце інтелігентові Іванові Тимофійовичу – це вільне, простое й сильне почуття, без рассудочних зобов’язань. Ця історія має трагічний кінець: у привільне життя Олеси вторгаються корисливі розрахунки сільських чиновників і суеверия темних селян.
Побитого й осміяна, Олеся змушена бігти з лісового гнізда. Атмосферою революційних днів дихає чудове оповідання Куприна “Гамбринус”, створений у тревожном 1907 року Тема всеперемагающей сили й мистецтва сплетене тут з ідеєю демократизму, сміливого протесту “маленької людини” проти чорних сил сваволі й реакції. Лагідний і веселий Сашка своїм незаурядним талантом скрипаля й душевностью залучає в одеський кабачок різноплемінну юрбу портових вантажників, рибалок, контрабандистів. Їм подобається музика, у якій отражается час від російсько-японської війни до заколотних днів революції, коли Сашкина скрипка звучить бадьорімі ритмами “Марсельєзи”. У дні на терору, щоступив, Сашка кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним “мерзотникам у папасі”, відказиваясь грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрите обвиняя їх в убивствах і погромах Покалічений царською охранкою, він вертається до портових друзів, щоб грати для них оглушливо веселого “Чабана”.
Вільне творчеств, сила народного духу, по думці Куприна, непереможні. Таким чином, письменник осмислював проблему “людин і навколишній його мир” як трагічне зіткнення, а шлях людини в цьому світі – як шлях його прозріння й загибелі, але гибечи не безглуздої, а що очищає й високої
(1 votes, average: 5.00 out of 5)