“Людина і природа в ліриці М. Лермонтова”
Великий російський поет М. Лермонтов безмежно любив свою Батьківщину, свій народ і дуже тонко відчував красу російської природи. Тому не дивно, що невід’ємною частиною його прозових і ліричних творів є пейзажні замальовки. Опис природи у творах М. Лермонтова досить часто виступають своєрідним тлом, на якому розгортаються дії твору, а іноді вони служать як метафори для того, щоб найбільш повно розкрити образ того чи іншого героя, виявити приховані відтінки його переживань. Особливо яскраво це виявляється у віршах “Три пальми”, “Гірські
При всьому при цьому світ природи у творах М. Лермонтова абсолютно самостійний і дисгармонійний – він майже завжди розколотий на небо і землю, верх і низ. А своєрідним зв’язком між небом і землею у Лермонтова є гори. Вони не підвладні руйнуванню, непорушні. Тільки за таких умов можна досягти повної гармонії. Саме такі ідеї найбільш характерні для ранньої творчості М. Лермонтова.
У більш пізній ліриці опис природи вже очищено від перебільшень і словесних емоційних прикрас. У цих пейзажах все точно, правдиво і просто. М. Лермонтов
Так само безмежно, як і сам автор, люблять російську природу і персонажі його творів. У поемі “Ізмаїл-Бей” герой “як наречену в годину побачення, душею природу обнімав”, а в поемі “Мцирі” “як брат, обійнятися з бурею був би радий”.
У своїх творах М. Лермонтов стверджує не тільки любов до природи, а й любов до землі, обробленій працею простого російського народу. Це прямий зв’язок з любов’ю до Батьківщини, яка передається через ставлення до природи. М. Лермонтов – поет-романтик, тому замість конкретного образу Росії в його творах часто з’являється символічний образ Батьківщини.
Любов до Батьківщини означає у поета любов до природи. Наприклад, у вірші “Як часто строкатим натовпом оточений” природу автор називає “царством дивним”.
У своєму вірші “Коли хвилюється жовтіюча нива…” для створення ідеальної за красою картини М. Лермонтов використовує емоційні епітети: “мирний край”, “таємнича сага”, “запашна роса”, “солодкий листок”. Всі ці засоби спрямовані на те, щоб показати заспокійливий вплив природи на людину і разом з тим її поетичність. За своїм настроєм цей вірш схожий з описом “голосів природи” у поемі “Мцирі” :
“Кругом мене цвів божий сад;
Рослин райдужних наряд
Зберігав сліди небесних сліз,
І кучері виноградних лоз
Вилися, красуючись між дерев…”
Природа в творах М. Лермонтова завжди наділена душею, сповнена таємничого, незвіданого життя. Але усвідомлюючи трагічність своєї самотності, він не може домогтися повного злиття з природою. Особливо виразно це розкривається у вірші “Виходжу один я на дорогу”, який можна віднести до числа найбільш чуттєвих творів лірики М. Лермонтова. Блаженству умиротворення, що володарює в природі, спокійному сну землі “в сяйві блакитному”, тихій розмові зірок поет протиставляє борошно невпинних питань, які входять у суперечність з гармонією всесвіту, і схвильований світ людських почуттів:
“Чекаю чого? Шкодую про що?
Чи не чекаю від життя нічого я,
І не шкода мені минулого нітрохи”.
Слова, які на перший погляд, звучать безнадійно, зовсім не означають відмови автора від життя. При всіх ударах долі, при всій тяжкості свого існування поет не згоден на сон в холодній могилі, який йому немов пропонує природа.
Особливо чітко думка роз’єднаності людини і природи видна у вірші “Три пальми”, в якому людина виступає як руйнівник, що несе у світ страждання і смерть:
“По корінню пружному сокира застукала,
І впали без життя вихованці століть”.
Завершується вірш апокаліпсичної картиною:
“І нині все дико і порожньо навкруги…”.
Це цілком закономірний результат протистояння людини і природи. Причому М. Лермонтов в цьому протистоянні на боці природи, а не людини, яку він засуджує:
“Я думав: “Жалюгідний чоловік.
Чого він хоче! Небо ясне,
Під небом місця багато всім,
Але безперервно і марно
Один ворогує він – навіщо?”
Так неповторно і різноманітно розкривається в ліриці М. Лермонтова тема природи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)