” Людей любив і до людей співав”(за мотивами творчості Андрія Малишка)
У циклах “Пісня дороги”, “Пісня яворів”, “Сонети обухівської дороги” він з вершин життєвого досвіду й мудрості осмислює минуле й сучасне, розмірковує над майбутнім. Віршами “Я з тих країв, де сині оболоні…”, “Я з тих країв, де за Дніпром кургани…”, “І ти з такого ж поля” Андрій Малишко переносить читача на свою батьківщину. Замислюючись над своїм корінням. Він створює яскраву галерею поетичних портретів своїх учителів і друзів. Поезії, присвячені їм, названо піснями – “Пісня Тараса Шевченка”, “Пісня
Але не тільки музичністю строф пояснюється цей феномен. Вирішальну роль в подальшій “пісенній” долі віршів Малишка відіграла, без сумніву, щира любов до людей, яку вони так щедро випромінюють.
Не диво, що стільки Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це – “Пісня про рушник”. Написано її 1959 року до фільму “Літа молодії”. Непомітно промайнула на екранах маловиразна кінострічка, а пісня живе й досі. Усе в ній глибоко українське: і Берегині, і сама матір, ніжна, ласкава, невсипуща, і кровний зв’язок матері й рідної землі.
У більшості пісень Малишка – роздуми над людською долею. У них – такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що, здається, самі вони принесли б поетові безсмертну славу. Саме в піснях Олесь Гончар вбачав істинність мистецького обдарування Андрія Малишка. Адже для нього не існувало “не пісенних” тем. Таку вже вдачу мав цей поет: любив людей і про них співав.