Образ Прометея в однойменній поемі Андрія Малишка

Багато митців різних епох та народів зверталося до образу Прометея, який неухильно виконує своє призначення не заради слави, а заради щастя людей, і стає символом мужності, героїзму і нескореності. Образ Прометея надихнув і відомого українського митця Андрія Малишка на створення хвилюючої поеми, в якій він розказав про героїчну долю радянського солдата, про самопожертву селян, які намагалися його врятувати.

Задум її виник у поетовій уяві саме в розпал війни, у 1943 році. Коли наші війська вели бої за Київ, Малишку розповіли про солдата-розвідника

родом із Смоленщини. Його, важко пораненого, сховали в себе українські селяни. Однак, незважаючи на всі старання, він усе-таки потрапив до рук гітлерівців.

Довго фашисти допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав розвідника. Тоді боєць сам, аби врятувати людей від загибелі, зізнався, хто він. Фашисти спалили його, прив’язавши до дуба, а дітей, старих та жінок погнали в неволю. До глибини душі схвилював поета цей випадок. Цей розвідник здавався людиною надзвичайної прометеївської сили.

Після запеклого бою, який був напередодні, селянський хлопчик знайшов молодого солдата, тяжко пораненого,

що потребував допомоги. Українські селяни “забинтували груди кволі” смоленському юнаку, поклали його на сіно у стодолі. Ледь отямившись, солдат із словами вдячності звертається до хазяйки, яка його доглядала, ласкаво називає її “мати”. Якось, гортаючи сторінки “Кобзаря”, юнак відчув надзвичайний інтерес до образу Шевченкового Прометея. У його уяві славетний титан постає як символ мужності, чесності, самовідданості.

Поема закінчується трагічно – фашисти знаходять солдата. На майдані, під жорстокими погрозами німецьких нелюдів жоден з селян не відкрив таємниці цього юнака. Але він розумів, що більше чекати нема часу, що фашистські кати не пробачать людям непокори. Тому вигукнув: “Стріляй! Розвідник я, солдат!” Жахлива страта розвідника приголомшила селян, і ще довго, мов луна, будуть звучати в їхній пам’яті останні слова, що заповів їм він:

Дивіться, люди, по мені

Устануть інші в пломені.

Ставайте й ви в трудні походи,

Не вип’ють прокляті заброди

Живущу кров мою.

У цих словах нема відчаю, нема тіні розпачу. Він вірить, що справа, за яку віддає своє молоде життя, безперечно, переможе.

Андрій Малишко підкреслює, що його герой – не тільки хоробрий солдат, а й гуманна людина, ніжний син, вірний товариш. Він сповнений великої жадоби до життя, сором’язливий, простий, лагідний, саме такий, яким міг бути безкорисливий полум’яний титан – Прометей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Прометея в однойменній поемі Андрія Малишка

Categories: Твори з української літератури

Links