Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Любов як трагедія непересічної особистості

Любов як трагедія непересічної особистості

На рубежі XIX і XX століть російська література переживала період особливого розквіту. У поезії він був названий “срібним століттям”. Але і проза збагатилася багатьма шедеврами. На мій погляд, чимало сприяв цьому і А. І. Купрін. Його творчість поєднує в собі дивним чином самий суворий життєвий реалізм і дивовижну легкість, прозорість. Його перу належать одні з найбільш проникливих творів про кохання у російській літературі.

Я б хотіла зупинитися на двох з них: “Поєдинок” і “Гранатовий браслет”. Вони дуже різні, але при найближчому

розгляді навіть в сюжеті можна знайти перекличку. В обох повістях основою сюжету стає історія нещасної любові, причому обидва головні герої трагічно гинуть, а причиною цього стає ставлення до них коханої жінки.

Георгій Ромашов, “Ромочка”, з “Розмови” – молодий офіцер. Його характер абсолютно не відповідає обраному теренах. Він сором’язлива, червоніє як панночка, в будь-якому людині готовий поважати гідність, але результати – плачемо ни. Його солдати гірше всіх марширують. Сам він постійно робить помилки. Його ідеалістичні уявлення весь час приходять у суперечність з дійсністю,

і життя його болісна. Єдиною втіхою стає для нього любов до Шурочка. Вона уособлює для нього красу, витонченість, освіченість, взагалі культуру в атмосфері провінційного гарнізону. В її будинку він відчуває себе людиною. Шурочка теж цінує в Ромашова його відмінність, несхожість на інших. Вона горда і честолюбна, її мрія – вирватися звідси. Для цього вона змушує чоловіка готуватися до академії. Вона сама вчить військові дисципліни, щоб не загрузнути в неробство, не отупіти в навколишньому бездуховності. Ромашов і Шурочка знайшли один одного, протилежності зустрілися. Але якщо у Ромашова любов поглинула всю душу, стала сенсом і виправданням життя, то Шурочка вона заважає. Досягнення наміченої мети для неї неможливо з безпорадною, ніжним “Ромочкой”. Тому вона лише на мить дозволяє собі цю слабкість, а потім віддає перевагу залишитися з нелюбом, бездарним, але наполегливим і завзятим чоловіком. Колись Шурочка вже відмовилася від любові Назанского (і тепер це спився, відчайдушний чоловік). У розумінні Шурочки люблячий повинен приносити жертви. Адже вона сама, недовго думаючи, жертвує любов’ю і своєї, і чужої заради благополуччя, суспільного становища. Назанскій не зміг пристосуватися до її вимог – і його усунули. Від Ромашова Шура потребуватиме ще більшого – заради її репутації, на догоду пліткарям і базіка, він має пожертвувати життям. Для самого Георгія це, може бути, навіть порятунок. Адже якби він не загинув, його, в кращому випадку, спіткала б доля Назанского. Середа поглинула б його і згубила.

В “Гранатовому браслеті” ситуація схожа, але не зовсім. Героїня теж заміжня, але вона любить чоловіка, а до пана Желткову, навпаки, не відчуває ніяких почуттів, крім досади. І сам-Жовтків здається нам спочатку просто вульгарним залицяльником. Так сприймає його і Віра, і її сім’я. Але в оповіданні про спокійне і щасливе життя миготять тривожні нотки: це фатальна любов брата Верин чоловіка, кохання-обожнювання, яку живить до Верин сестрі чоловік; невдала любов дідуся Віри, саме цей генерал говорить про те, що справжня любов повинна бути трагедією, а в житті її опошляють, заважає побут і різного роду умовності. Він розповідає дві історії (одна з них чимось навіть нагадує сюжет “Розмови”), де справжня любов перетворюється на фарс. Слухає цю історію Віра вже отримала гранатовий браслет з кривавим каменем, який повинен вберегти її від нещастя, а колишнього свого господаря міг врятувати від насильницької смерті. Саме з цього подарунка змінюється ставлення читача до Желткову. Він жертвує заради своєї любові всім: кар’єрою, грошима, душевним спокоєм. І не вимагає нічого взамін.

Але знову порожні світські умовності гублять навіть це примарне щастя. Микола, дівер Віри, який колись сам поступився своєю любов цим забобонам, тепер вимагає того ж від Желткова, він загрожує в’язницею, судом суспільства, своїми зв’язками. Але Жовтків резонно заперечує: що всі ці загрози можуть зробити з його любов’ю? На відміну від Миколи (і від Ромашова) він готовий боротися і відстоювати своє почуття. Перешкоди, поставлені суспільством, для нього нічого не значать. Тільки заради спокою коханої він готовий відмовитися від любові, але разом з життям: він кінчає з собою.

Тепер Віра розуміє, що вона втратила. Якщо Шурочка відмовилася від почуття заради благополуччя і зробила це свідомо, то Віра просто не побачила великого почуття. Але ж у кінцевому рахунку вона й не хотіла побачити його, вона віддала перевагу спокій і звичне життя (хоча від неї нічого й не вимагали) і цим як би зрадила люблячого її людини. Але справжня любов великодушна – її пробачили.

Чому в любові в творах Купріна зазвичай сумний результат? Може бути, він сам вважав, що справжня любов повинна бути трагічна? Мені здається, справа в людях і в тому світі, в якому вони живуть. Цьому світові не потрібна любов. І самі люди зраджують її, відмовляються від неї заради більш зрозумілих, матеріальних речей. Не багатьом дано зрозуміти, що вони втрачають, і саме цим людям дарується любов. Вона стає для них сенсом життя. А життя завжди закінчується смертю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Любов як трагедія неабиякої особистості На рубежі XIX і XX століть російська Література переживала період особливого розквіту. У поезії він був названий “срібним століттям”. Але й проза збагатилася багатьма шедеврами. На мій погляд, чимало сприяв цьому й А. И. Куприн. Його творчість з’єднує в собі дивним образом найсуворіший життєвий реалізм і дивна легкість, прозорість Його...
  2. Трагедія особистості Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві – при виданні 1903 р, в Україні твір був названий “Пропаща сила”. У романі, за визначенням І. Франка, “змальовано майже столітню історію українського села”, розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В алегоричній назві “Хіба ревуть воли. як ясла повні?”...
  3. Трагедія особистості в оповіданні М. Хвильового “Я (Романтика)” Ще не починаючи читати новелу Миколи Хвильового “Я (Романтика)”, читач проймається мінорним ладом цього твору. Пояснення просте: новела має присвяту “Цвіту яблуні”, що визначає основну ідею твору, задає трагічний настрій. Роль алюзії велика: пригадується етюд М. Коцюбинського з однойменною назвою, де “Я” головного героя роздвоюється між стражданнями батька, трьохлітня дочка...
  4. Трагедія і драматизм особистості в оповіданні “Жага до життя” Читаючи Твори Джека Лондона, не можна не ототожнювати життя його героїв з особистою долею видатного письменника, який прожив усього сорок років. Закон рівних можливостей американського суспільства ніби повністю спрацював на прикладі творчих успіхів Дж. Лондона. Розглянувши його творчість і ознайомившись з біографією письменника, можна зробити висновок, що за успіх майстра...
  5. Трагедія особистості в повісті О. Кобилянської “Людина” Мистецький процес кінця XIX – початку XX століття швидко й відчутно оновлювався завдяки новій потужній хвилі талановитої молоді. її представники в цей період були тими, кого сьогодні модно називати “self-made-man”, тобто людьми, які “самі себе зробили”. Саме до таких людей належить і талановита українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська. Дівчина із...
  6. Образ Гамлета: трагедія героя та духовні шукання справжньої особистості Вільям Шекспір – геніальний поет та драматург епохи Відродження. У його комедіях, трагедіях відобразилися не тільки проблеми, притаманні часу, особливо актуальні для людини Ренесансу, а й проблеми загальнолюдські. На мою думку, для глибшого розуміння творів Шекспіра необхідно почати зі психологічних та світоглядних особливостей епохи, у яку він жив та творив...
  7. Трагедія особистості у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли…” Кожна дитина приходить у світ безгрішною, чистою. Вона не може комусь заподіяти зло або відплатити за образу. Як би добре було, щоб і дорослі мали теж неушкоджену дитячу душу. Та, на жаль, що більше років проживає людина, то більше гріхів вона має. Скоєні гріхи людини переходять у трагедію особистості. Так...
  8. Любов у повісті А. И. Куприна “Двобій” 1. Портрет і характер Георгія Ромашова. 2. Туга за теперішнім життям у душі молодого офіцера. 3. Любов до Шурочке як порятунок від жорстокості військових будня 4. Образ Олександри Петрівни і її відношення до любові. 5. Неминучість двобою. – Спи, моя прекрасна, спи, любов моя. Я – біля, я стережу тебе!...
  9. Трагедія особистості в романі “Хіба ревуть еопи, як ясла повні?” Панаса Мирного Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві – при виданні 1903 р, в Україні Твір був названий “Пропаща сила”. У романі, за визначенням І. Франка, “змальовано майже столітню історію українського села”, розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В алегоричній назві “Хіба ревуть воли. як ясла повні?”...
  10. Трагедія особистості у романі “Хіба ревуть еопи, як ясла повні?’ Панаса Мирного Трагедія особистості у романі “Хіба ревуть еопи, як ясла повні?” Панаса Мирного. Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві – при виданні 1903 р, в Україні твір був названий “Пропаща сила”. У романі, за визначенням І. Франка, “змальовано майже столітню історію українського села”, розкрито тогочасну дійсність в усіх її...
Любов як трагедія непересічної особистості
«
»