“Любов настільки всесильна, що перероджує нас самих…” (Ф. М. Достоєвський). По добутку А. И. Куприна “Гранатовий браслет”
1. Тема любові у творчості письменників. 2. Куприн – поет любові. 3. “Гранатовий браслет” – оповідання про “святу” любові Любов. Цій темі присвячено стільки віршів, написано стільки добутків. Мабуть, жоден письменник або поет не обійшов цю тему у своїй творчості.
Для когось це було сладостное почуття, що дарує щастя й відчуття спокою. Для когось любов була спопеляючим почуттям, пристрастю, з якої важко впоратися. Скільки квітів і відтінків може бути в цього почуття. Одне точно, людина, що випробувала любов, що пізнала її світлі
Не обійшов у своїй творчості тему любові й А. И. Куприн. Із властивим йому високим художнім смаком, прекрасною мовою, тонким розумінням психології своїх героїв він пише олюбви. Перу цього чудового прозаїка належить велика кількість оповідань про любов, кожний з яких вражає тим сильним і незвичайним почуттям, описаним у ньому. У Куприна є багато тонких і чудових оповідань про любов, про очікування любові, про трагічний її исходах, про її поезію, тугу
Куприн завжди й усюди благословляв любов. Він посилав “велике благословление всьому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, заходам, людям, звірам і вічній доброті й вічній красі, укладеної в жінці”. Мабуть, самою поетичною річчю Куприна став “Гранатовий браслет” – прекрасне оповідання про нерозділену велику любов, любов, “яка повторюється тільки один раз у тисячу років”. Головною героїнею оповідання є молода жінка Віра Миколаївна, чиє життя текло спокійно й розмірено, поки її не перетнула та сама фатальна й піднесена любов, про яку мова йде в оповіданні. Куприн описує її як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню Вона була шляхетною, дивною жінкою, гідної теперішньої, “святої” любові.
Чимале значення відводить Куприн образу генерала Аносова. Саме на нього покладене завдання змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого Г. С. Ж. більш серйозно. Міркування про любов генерала сприяє тому, щоб його внучка з різних сторін подивилася на своє власне життя з Василем Львовичем.
Генералові Аносову належать пророчі слова: “…може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки”. Куприн довірив своєму героєві зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні.
Характерно, що велика любов вражає саму звичайну людину – гнущего спину за канцелярським столом чиновника контрольної палати Желткова. Він любить Віру Миколаївну протягом восьми років, але боїться видати їй своє теперішні ім’я, тому пише листа, а яких розповідає про свою любов. Розв’язки цієї трагічної любові наступає незабаром після того, як Жовтків дарує на день народження Вірі Миколаївні подарунок. У ролі цього подарунка виступив символ тої самої любові, у яку вірив генерал Аносов, і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет.
Браслет коштовний для Желткова, тому що його носила його “покійна матінка”, крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті. Справді, Віра Миколаївна зненацька пророкує: “Я знаю, що ця людина вб’є себе”. Куприн порівнює п’ять гранатів браслета з “п’ятьома червоними, кривавими вогнями”, а Віра Миколаївна із тривогою викликує: “Точно кров!” Гранатовий браслет символізує любов, що не підкоряється ніяким законам і правилам Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства, адже Жовтків усього лише дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна – княгиня.
Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше любить її, і впевнений у тім, що ніщо, навіть смерть, не змусить затихнути його прекрасне почуття. Він пише коханій: “… Ваш до смерті й після смерті покірний слуга”. На жаль, значення браслета Віра Миколаївна розуміє занадто пізно. Її долає занепокоєння.
“Всієї її думки були прикуті до тої невідомої людини, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить”. Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням: що це – любов або божевілля? Останній лист Желткова ставить усе на свої місця. Він дійсно любить, любить безнадійно, жагуче і йде у своїй любові до кінця. Для Желткова його любов до Віри Миколаївні – це божий дарунок, велике щастя: “Я не винуватий, Віра Миколаївна, що богові було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас”.
Він не проклинає долю, а йде з життя, іде з великою любов’ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: “Так святиться ім’я Твоє! ” И залишається людям тільки символ цієї прекрасної любові гарної людини – гранатовий браслет
(1 votes, average: 5.00 out of 5)