“Ляльковий будинок” Ибсена – “драма ідей”
Першою драмою, у якій найбільше повно відобразилися нові принципи, став “Ляльковий будинок”. 1879 р., коли він був написаний, можна вважати роком народження “драми ідей”, тобто реалістичної соціально-психологічної драми з напруженими ідейними зіткненнями. В “Ляльковому будинку” проблема прав жінки переростає в проблему соціальної нерівності загалом, тому що трагедія Нори виявляється, певною мірою, повтореної на життєвій дорозі й Крогстада, і Кристини. Дія, що почалося з відтворення життя-гри головної героїні-ляльки в ляльковому
Підроблений підпис на векселі представляє “таємницю”, характерну для методу Ибсена. З’ясування соціальної й моральної суті цієї “таємниці” є теперішнім змістом драми. Конфлікт
Проте, фінал драми не дає, як це було властиво драматургії до Ибсена, розв’язки конфлікту: Нора залишає будинок чоловіка, не знайшовши позитивного рішення, але сподіваючись спокійно розібратися в тім, що трапилося й усвідомити його. Незакінченість дії підкреслюється тим, що Хельмер, її чоловік, залишається чекаючи “чуда із чудес” – повернення Нори, їх взаємного переродження
Незавершеність дії, “відкритий фінал” є наслідком того, що в Ибсена конфликтуют не окремі розбіжності, які можна відсторонити в рамках драматичного часу, але драматург перетворює свої добутки у форум, на якому обговорюються найголовніші проблеми, вирішити які можна лише зусиллями всього суспільства й не в рамках художнього твору. Ретроспективна драма, на відміну від драми зі звичайною композицією, є кульмінацією, що яка виникла після подій, які їй передували, і за нею з’являться нові події. Характерною рисою драми Ибсена є перетворення соціальних по своїй суті розбіжностей у моральні й рішення їх у психологічному аспекті. Увага концентрується на тім, як Нора сприймає свої вчинки й учинки інших, як змінюється її сприйняття миру й людей. Її страждання й важке прозріння стають основним змістом добутку
Прагнення переглянути всі сучасні погляди з погляду людяності перетворювало драми Ибсена в цілий ряд дискусій. Сучасники затверджували, що нова драма почалася зі слів Нори, сказаних Хельмару: “Нам з тобою є про що поговорити”. У психологічній драмі Ибсена значну роль зіграє символіка. Маленька жінка бунтує проти суспільства, вона не хоче бути лялькою в ляльковому будинку. Символичным є й назва п’єси – “Ляльковий будинок”.
Символіка підтримується цілою системою “ігор”: Нора грає з дітьми, із чоловіком, з лікарем, і вони, у свою чергу, ведуть гру з нею. Гри стосується репетиція тарантели й історія з мигдалевим печивом і т. д. Все це готовить читача й глядача до фінального діалогу Нори й Хельмара, де вона дорікає чоловіка й батька й все суспільство за те, що неї перетворили в іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей, продовжуючи негарну традицію загальної гри. Символ “ляльковий будинок” указує на головну ідею драми – на запустіння людського вчеловеке.
Те, що жінка залишила сім’ю цим закінчується п’єса, уважалося в ті часи скандалом. П’єса Ибсена починала дискусію, що переходила зі сцени в зрительский зал. Драматург досяг того, що глядач став його “співавтором”, а його герої вирішували ті самі проблеми, які хвилювали глядачів і читачів. В “Примарах” Ибпоказывает трагічні наслідки того, що героїня не знайшла в собі мужності повстати, як Нора, проти загальноприйнятих моральних законів
Ретроспективна композиція підкоряє всю дію драми осмисленню того, що відбулося. Пані Алвинг, головна героїня драми, розуміє, що ідеали застаріли, закони віджили своє, а скорення їм все-таки
Уважається моральним обов’язком. “Треба лише мені взяти в руки газету,- говорить вона,- і я вже бачу, як тиняються між рядками ці вихідці з могили. Так, справді, вся країна кишить подібними примарами:”. “Примари” у цій драмі стають визначенням всіх давніх вірувань і законів, які віджили своє
Цей символ, покликаний затаврувати ворожі людської особистості правила, представлений у заголовку п’єси й неодноразово обіграний у самому добутку. Тут роздуму про ідеали не переносяться у фінал драми, як в “Ляльковому будинку”, а виникають у процесі розвитку дії, що свідчить про вдосконалення майстерності письменника. Через дотримання обов’язків, освячених церквою, пані Алвинг заплямувала щастя, талант і здоров’я свого сина, художника Освальда. Чесні й шляхетні люди, які не знайшли в собі мужності боротися, гинуть під владою “примар”. Але пані Алвинг переконана, що сміливі думки опановують розумом все більшої кількості людей, тупої влади старих догм наступає кінець
Конфлікт знову, як і в “Ляльковому будинку”, не вичерпаний: незмінними залишилися суспільні відносини й моральні оцінки, тріумфують ті, хто пристосувався до них, страждають ті, хто здатний усвідомити протиприродність узаконеного. Вирішена лише одна конфліктна ситуація: заява Освальда допомогло розкрити сутність антилюдських орієнтирів, новий прояв його хвороби підкреслило трагізм ситуації. Драма Ибсена, де зображена спадкоємна хвороба Освальда, з’явилася в період розквіту західноєвропейського натуралізму й неодноразово зараховувалася до добутків цього літературного напрямку
Однак Ибиспользует фізіологічне – хвороба – лише для найбільш яскравого й наочного прояву специфічної для реалізму соціальної закономірності: дотримання антигуманних законів приводить до фізичної й розумової деградації особистості, найтяжке покарання для матері – бачити, що вона своєю слабістю зробила погано синові
(1 votes, average: 5.00 out of 5)