ЛІТЕРАТУРА РЕАЛІЗМУ
ЛІТЕРАТУРА РЕАЛІЗМУ
Приблизно від середини до останньої чверті XIX століття “погоду” у всесвітньому літературному процесі робили переважно письменники-реалісти. Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, О. Бальзака, Г. Флобера, англійця Ч. Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: Приниженій зневажені” (1861); “Гравець” і “Злочин і кара” (1866); “Ідіот” (1868); “Біси” (1871); “Брати Карамазови”
Творчість Достоєвського і Толстого стала вершиною не лише російського, а й світового реалізму. Вони збагатили всесвітню літературу (зокрема і насамперед жанр роману) вже самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання-невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право “переступити” через ці закони та норми (“Злочин і кара”); бачення проблем війни і миру, війни й народу, “думки народної” (“Війна і мир”); проблеми сім’ї, “думки сімейної”
Натуралізм (від лат. nature – природа) – назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла у 70-х pp. XIX ст. і особливо широко розгорнулася в 80-90-х pp., ставши тоді найвпливовішим напрямом. Основні елементи натуралізму у літературі існували значно раніше; у 80-х pp. ця течія дістала назву і теоретичне обгрунтування, дане Емілем Золя в книзі “Експериментальний роман” (1879) і в статтях про театр. Надалі під терміном “натуралізм” об’єднувалися поняття вельми різнорідні й відмінні від уявлення про нього його основоположників, зокрема Золя. Пояснюючи вибір цього терміна для визначення нового літературного стилю, Золя починає з відмежування від реалізму: “Мене питають, чому я не задовольняюся словом “реалізм”, яке використовуймося 30 років тому? Я поступив так лише тому, що тодішній реалізм звужував художньо-літературний світогляд; мені здавалося, що слово натуралізм” розширює область спостереження” (“Натуралізм в театрі”). У цю область відтепер входять заборонені до натуралізму теми л області патології і фізіології, проблеми праці, тієї або іншої професії (“Жерміналь”). Уводячи нове визначення для літературного стилю, Золя все ж таки визначає основою цієї літературної течії реалізм, який відігравав провідну роль у французькій літературі другої половини XIX ст. Позитивізм – соціально-філософський напрям, що характеризується прагненням виходити з даного, фактичного, стійкого, безперечного (позитивного), щоб створити соціальну теорію:
– вільну від метафізичних пояснень;
– доказову і загальнозначущу;
– засновану на методології, властивій природничим наукам. Десь наприкінці XIX століття питома вага літератури реалізму
У вираженні художніх прагнень епохи почала зменшуватися, набирали сили модерністські напрями та течії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)