“Лист предкам”
Пройшло вже більше десяти років з того часу, коли завершилося XX століття, II тисячоліття… Я піду далі, в майбутнє, а ти назавжди залишишся тут, ти, кому пишу я цей лист. Я не знаю, хто ти, я не знаю, коли ти його прочитаєш. Я не знаю навіть, реальна ти особа або лише плід моєї фантазії… Мені невідомо і те, як ти поставишся до цих рядків. Чи зрозумієш ти їх? Адже з кожним роком відстань між нами буде тільки збільшуватися: я буду продовжувати подорож по стрімким водам часу, а ти назавжди залишишся в минулому.
Зміняться цінності, почнеться новий
Можливо, час поглине все, засмокче у свою чорну вирву, ретельно змете сліди того, що колись об’єднувало людей. Він вже зараз починає змітати, адже слова, які колись позначали велике і значуще,
Дружба… Та чи це дружба, що була кілька століть тому? Світла, сповнена довіри. Зараз же майже завжди віддає гірким присмаком користі, нехай навіть самої невинної. Любов… Що значить вона тепер? Що називають нею? Де те самовіддане і ніжне почуття?
Так, з часом все змінюється. Змінюється суспільство, його світогляд, змінюються ідеали і кумири, скидаються старі і відновлюються нові ідоли. Але як би то не було, і дружба, і любов, і ненависть, і ревнощі, і жага помсти, і надія, і щастя, і віра залишаться. Вони – ниточка, що проходить крізь століття і пов’язує нас. Адже в людині завжди існує непереборне бажання спілкуватися, і всі ці почуття – плоди спілкування, пофарбовані емоціями.
Я не знаю, зрозумієш ти хід моїх думок? Той, кому я відправляю у минуле ці рядки, кого я ніколи не побачу, але кому довіряю цю ниточку. У моєму часі вона стає все тоншою, і я боюся, що світ фантастики скоро стане нашим світом: спілкування з людьми замінять “черепашки” і телевізор, сімейна бесіда перетвориться на перегляд чергової мильної опери. Я боюся, що насолода природою і вміння мріяти незабаром буде називатися божевіллям, а читання книг – одним з найгірших злочинів.
І зараз, ідучи в наступне тисячоліття, залишаючи в минулому свій лист до тебе, прошу: не допусти такого майбутнього! Я нічого вже не зможу зробити, але в твоїй владі змінити все це. Тому я залишаю тобі цей лист, цей заповіт. Я не знаю, мій предок, чи прочитаєш ти цього листа, чи ні. Але мені хотілося б у це вірити. Сподіваюся, що коли ти прочитаєш ці рядки, то ще залишаться хоч крихти того, що об’єднувало людей. Збережи і відроди їх у минулому, змінивши тим майбутнє. Відроди дружбу, відданість, любов, віру, довіру, надію, навіть ревнощі і бажання помсти, навіть заздрість і відчай. Збережи і відроди ці крихти для нас, а ми обов’язково збережемо їх для наших нащадків!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)