Лірика Кароліни Карлівни Павловой
Кароліна Карлівна Павлова Кароліна Карлівна Павлова. Кароліна Карлівна Павлова (Яниш) народилася 10 липня 1807 р. у Ярославлі, але дитинство провела в Москві, куди переїхали її батьки. Батько поетеси Карл Іванович Яниш – німець, по утворенню лікар забезпечив дочки прекрасне домашнє виховання. Дуже здатна, Кароліна превосходно володіла іноземними мовами, добре знала російську й світову літератури, непогано малювала. Вірші початку писати рано. Із середини 20-х рр. молода Яниш – часта гостя в салонах Елагиной і Волконській. Домашній альбом дівчини
Адам Міцкевич – людин виняткових дарувань, блискучий співрозмовник зробив на Кароліну сильне враження, що незабаром перейшло у взаємну любов. Поет зробив своїй учениці речення. Але зненацька виникла непереборна перешкода: богатий дядько, від якого залежало Майбутнє всієї сім’ї Яниш, рішуче став проти шлюбу. Наприкінці 1827 р. Міцкевич виїхав у Петербург. Ішли довгі місяці розлуки. У квітні 1829 р. відбулася остання зустріч поета з Кароліною. На прощання Міцкевич
Коли пролітних птахів несуться низки
Від зимових бур і хуртовин і стогнуть у височині,
Не засуджуй їх, друг!
Навесні повернуться птахи
Законним їм шляхом до бажаної сторони
Але, чуючи голос їх сумний, згадай друга!
Ледь надія знову блисне моїй долі,
На крилах радості примчуся я швидко з півдня
Знову на північ, знову до тебе!
Кароліна Карлівна згодом створила кілька віршів, присвячених її взаєминам з Міцкевичем і особливо 10 листопада – знаменній даті їхнього освідчення в коханні. Серед них “Дума” (1840), “10 листопада 1840” (1840), “На 10 листопада” (1841), “Оповідання” (1842).
До тебе тепер я думу обертаю,
Безгрішну, хоч смутну, – до тебе!
Несуся душею до далекому мені краю
И к відчуженої мені давно долі
Так багато років пройшло, – і дні негоди,
И радості зустрічалися дні не раз;
Так багато років, – і більш, ніж роки,
Події перемінили нас
Не такі розсталися ми з тобою!
Розсталися ми, – ти чи пам’ятаєш, поет?
А щастя дарунок запропонований був судьбою;
Так, може бути, а може бути – і немає!
Так був підведений підсумок мелькнувшим на зорі її життя надіям. Першим друкованим виступом Кароліни Яниш був опублікований в 1833 р. у Німеччині збірник “Північне світло”. А через шість років у Парижі вийшов ще один збірник перекладів поетеси – “Прелюдії”. Тут були представлені не тільки росіяни, але й німецькі, англійські, італійські й польські поети в перекладі на французьку мову, а також кілька віршів самої перекладачки
Діяльність перекладачки й пропагандиста російської поезії за рубежем одержала високу оцінку Бєлінського. Кінець 1820-х і 1830-иі рр. – час формування Кароліни Яниш як поетеси. Поезія Кароліни Павловой тісно пов’язана з російською романтичною школою, із творчістю Язикова, Баратинського, Лермонтова. Поетеса розробляла жанр послання й елегії ( Думи ), своєрідну форму “оповідання у віршах”. Такі, наприклад, “Баба”, “Чернець”, “Рудокоп”, “Вогонь” і “Три душі”. Найважливіші з тем у Творчості Кароліни Павловой – людина й мир, поет і суспільство
Ні, не їм твій дарунок священний!
Ні, не їм твій чистий вірш!
Ні, не ти з піснею натхненної
Не підеш на ринок їх!
Заглушиш ти дум відкликання,
И не даси безумцям ти
Обмовляти твої мрії!
Лірика московської поетеси містила в собі широке коло питань: суперечка поколінь, строгі уроки життя, “жіноче питання”.
Так, багато було нас дитячих подруг,
На дитячому святі зійдемося ми, бувало,
И нашою радістю гриміла будинку залу,
И с дзвінким реготом наш розставалося коло
И ми не вірили ні смутку, ні лихам,
Назустріч життя йшли толпою светлоокой;
Блищав перед нами мир розкішний і широкий,
И все, що було в ньому, належало нам
Так, багато було нас – і де той світлий рій?..
ПРО, кожна з нас довідалася життя тягар,
И небилицею те називає час
И пам’ятає про себе, начебто очужой.
В 1856 р. Павлова їде подорожувати за кордон, 1858 р. залишає Росію назавжди. Вона влаштувалася в Дрездене й тут напружено працювала, перекладала на німецьку мову вірші й драми А. К. Толстого “Смерть Іоанна Грозного”, “Цар Федір Иоаннович”, поему ” Дон Жуан “. Останнім оригінальним добутком поетеси, виданим на батьківщині, був уривок зі спогадів, опублікований у журналі “Російський архів” (1875). Свою самотню старість Павлова доживала біля Дрездена, у містечку Хлостервиц. Умерла вона 2 грудня 1893 р. Але в Росії не забули чудову поетесу. У свій час Мов в одній із присвят Павловой, пророкуючи їй безсмертя, прозорливо писав:
Багато вам туги й нудьги!
Дай же бог вам довго жити
Мир розумніє: наші онуки
Будуть вас боготворити
(2 votes, average: 3.00 out of 5)