Ліричний початок у поезії Пушкіна
Почуття самітності й щиросердечної туги, що володіло Пушкіним у перший період південного посилання, знаходить своє адекватне вираження в образі самотнього листка, що тріпотить під осіннім вітром на облетілому дереві:
Так, пізнім хладом уражений, Як бури чутний зимовий свист, Один на гілці оголеної Тріпотить запізнілий аркуш!
Цей зрительно відчутний образ підсилюється тонким звуковим інструментуванням, що викликає почуттєве слуховое подання про пронизуючий свист холодного зимового вітру, у поривах якого тріпотить самотній аркуш:
Як
Ліричний початок, що відрізняє властиво міфічний добуток поезії від простого опису або іншого явища природи, що оточує поета дійсності або його внутрішній духовной життя, важко піддається точному визначенню. Можна відзначити, що момент схвильованості тим або іншому маєтку зовнішнього або духовного життя й, викликаного їм, стану піднесеності, очевидно, є невід’ємним елементом ліричного відносини
Ліризм вірша “Я вас любив: любов ще, бути може,..” виникає з усвідомлення, що давня любов у душі поета “згасла не зовсім”, і – одноременно – нещадного розуміння
Як дай вам бог улюбленої бути іншим
Саме цей рядок повідомляє особливо глибокий ліризм усьому віршу
Ліризм настільки ж трагічно глибокого вірша “Прощання” виникає з усвідомлення, що жінка, що поет продовжує любити, у нових умовах його життя стає як би померлої для нього (“Могильним сутінком одягнена”), та й сам поет для неї згас. Цим створюється можливість такого звертання до улюбленого й людині, що залишає назавжди:
Прийми ж дальная подруга, Прощання серця мого, Як овдовіла дружина,
Звертання, посиленого трагізмом прощання із другом, що відправляється в тюремне ув’язнення:
Як друг, що обійняв мовчачи друга Перед ув’язненням його.
Відтворюючи У ліричній творчості саме ті, а не інші почуття, викликані тими, а не іншими сторонами дійсності, поет здійснює в такий спосіб індивідуальний відбір різноманітних явищ життя, надаючи значення одним і відкидаючи інших. Тому в лірику будь-якого великого поета, крім картин дійсності, що відтворить їм,, виникає образ і самого автора в його симпатіях і антипатіях до окремих сторін і явищ цієї дійсності, у його Глибоко індивідуальному н у той же час загальному для багатьох відношенні кмиру.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)