Кожен твір видатного австрійського поета Райнера Рільке наповнений символами, які часто переходять із одного вірша в інший і стають наскрізними у творчості митця. Часто його поезії мають однакову назву, схожі за настроєм, тональністю, але їх різнять образи-символи. Кінець літа і початок осені у вірші “Осінній день” несе в собі печаль. Дозрівають останні ягоди, наливаються солодким соком, щоб стати п’янким вином, але ліричний герой не помічає краси природи. Він повністю занурений у свої почуття і переживання: Хто був бездомний, той не
знайде дому, не збудеться самітник самоти, не спатиме, писатиме, листи почне писать чи вийде в парк; брести уздовж алей по листю ворушкому. Мотиви туги, самотності звучать і в другому вірші, який теж має назву “Осінній день”. На тлі осіннього погожого дня, обтяженого плодами, знову звучать сумні рядочки одинокого ліричного героя: Безхатній нині – не віднайде хати, Самотній нині – довго буде ним. Ліричний герой буде самотньо і неспокійно блукати осіннім садом, а написані ним листи схожі на листя, що “мчиться натовпом глухим”. У невеличкому вірші “Осінь” життя ліричного героя автор порівнює
з листям, що падає і сиплеться з-за хмар, немов з “небесного саду”. Приходить час, і людське життя доходить свого кінця: “І нам опасти вже своя черга…” Мотиви суму, але не безнадії пронизують багато творів P. M. Рільке. Він роздумує про сутність людського буття та “живого космосу”. Поет показує взаємозв’язок усього живого, залежність його від космосу, від Бога. Народження, краса, життя – з одного боку, і смерть – з другого. Але і в самій смерті людина зливається з природою, зі світом. Темою одного з найкращих віршів P. M. Рільке стала легенда про подорож Орфея у підземне царство могутнього Аїда заради визволення коханої Еврідіки. Сила кохання геніального співця не мала собі рівних. Вона була така велика, що боги зглянулися і дозволили Орфею забрати Еврідіку, тільки поставили умову: не оглядатися назад, коли буде йти з темного царства. Дорога, якою виходили Орфей і Еврідіка, пролягала через “ліси безлюдні”, між урвистих скель. Орфей не бачив Еврідіку, яка йшла позаду, і іноді йому здавалося, що він сам на цій темній дорозі. “Чуття у ньому начебто двоїлись, бо мчався зір, неначе пес, вперед, вертався, і спинявся, і чекав на повороті ближчому дороги, – а нюх і слух позаду залишались”. “Обертатись було йому заказано при ділі, яке він майже довершив”, але Орфей був нетерплячий, і людська природа перемогла – він оглянувся. Еврідіка йшла по цій дорозі на білий світ не за Орфеєм, а тому, що так веліли боги. Смерть відібрала у неї всі почуття Як плід вбирає солодощі й тьму, вона ввібрала в себе смерть велику, таку нову, що й не збагнути їй. Вона вже була не та білява красуня, яку в своїх піснях оспівував поет. Ні пісні, ні кохання не мають вже над Еврідікою влади, і вона мовчки пішла від Орфея в царство Аїда, коли співець оглянувся. У цьому творі Рільке оспівує велике кохання, яке може змусити плакати природу, може розлучити богів, забрати кохану з темного царства. Але й поет покірно схиляє голову перед силою смерті. Ліричний герой поезій Рільке – це сам поет з його болями, переживаннями, любов’ю до світу і розумінням своєї єдності з космосом.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)