Події духовного життя цікавлять поета в момент їх звершення, а не постфактум. Його хвилює сам механізм внутрішнього руху. Ліричний герой всього Лєрмонтовського творчості гранично близький автору, в його портреті укладені всі сутнісні буттєві конфлікти, все, що в житті автора не випадково, але є фактом долі. Всьому внутрішнього строю Лєрмонтова глибоко відповідає бунтарський, байронівський романтизм – з тим культом таємницею обраності особистості, високої долі, боротьби з роком, тяги до світу і відторгнення від людей. Але російська літературна
досвід уже збагачений пушкінськими психологізмом і історизмом як основоположними художніми принципами. І творчий метод Лєрмонтова, в усякому разі до “Героя нашого часу”, можна визначити як психологічний романтизм. У романтичному ключі поет відзначає всі випадковості життя, тобто все, що в його житті не від долі, але від випадку обставин. Кожне ж подія, “працює” на долю, сприйняте як її прояву і знак, ретельно психологічно досліджується, аналізується. Душа і особистість цікавлять Лєрмонтова як головні реальності буття. Таємниця життя і смерті сприймається ним в рамках вічного життя духу.
Таким чином, ми знаходимо ключові слова до світорозумінню поета: воно відноситься на поняттях особистості і долі. Ці категорії сприйняті Лєрмонтовим у всій їх неординарності. І сама неординарність понять призводить до внутрішньої конфліктності міроосознанія поета. Його духовний світ і світ зовнішній вражають своєю роздробленістю, принциповим порушенням взаємозв’язків. Лєрмонтов занурюється у дослідження складного духовного світу людини, чия думка вічно спить, у прагненні пізнати істину і досягти абсолютної досконалості. Цей потяг до ідеалу, до вищої досконалості при усвідомленні недосконалості світу і людини є дивовижна, чисто Лєрмонтовська трактування основного романтичного конфлікту між недосконалістю світу взагалі і ідеальними прагненнями особистості. У цей зовнішній конфлікт романтизму Лєрмонтов приніс найглибший внутрішній конфлікт особистості, постійне протиборство різноспрямованих сил – сил добра і зла – в душі людини.
Дослідження духовного світу нескінченно і цю нескінченність відкрив російській літературі Михайло Юрійович Лєрмонтов. Досліджуючи витоки добра і зла, Лєрмонтов приходить до розуміння найважливішого життєвого закону: і добро, і зло знаходяться не поза людиною, але в його душі, в його душі. Вся увага Лєрмонтова сконцентровано на духовному шляху героя.
