Ліричний цикл А. А. Блока “Вірші про Прекрасну Даму”
Центральний цикл першого тому блоковской ліричної трилогії – “Вірші про Прекрасну Даму” . Саме ці вірші до кінця життя залишалися для Блоку самими улюбленими. Як відомо, у них відбилися любовний роман молодого поета з майбутньою дружиною Л. Д. Менделєєвій і захоплення філософськими ідеями Вл. Соловйова. У навчанні філософа про Душ миру, або Вічної Жіночності, Блоку залучала думку про те, що саме через любов можливе усунення егоїзму, єднання людини й миру. “Висока” любов до миру відкривається людині через любов до земної жінки, у
“Вірші про Прекрасну Даму” многопланови. Там, де в них говориться про реальні почуття й передається історія “земної” любові, – це добутку інтимної лірики. Але “земні” переживання й епізоди особистої біографії в ліричному циклі Блоку важливі не самі по собі – вони використаються поетом як матеріал для натхненного перетворення. Важливо не стільки побачити й почути, скільки прозріти й розчути; не стільки розповісти, скільки повідати про “несказанний”.
Сюжет блоковского циклу “Вірші про Прекрасну Даму” – це сюжет очікування
Вона струнка й висока,
Завжди гордовита й сувора
Герой бачить її “щодня здалеку” або зустрічається з нею “на заході”. У різні зустрічі на ній може бути “сребристо-черний хутро” або “біле плаття”. Вона ховається “у темні ворота” і т. п. З іншої ж сторони, перед нами небесний, містичний образ “Діви”, “Зорі”, “Величної Вічної дружини”, “Святий”, “Ясної”, “Незбагненної”… Те ж можна сказати й про героя циклу. “Я й молодий, і свіжий, і закоханий” – цілком “земна” самохарактеристика. А далі він уже “безрадісний і темний чернець” або “отрок”, що запалює свічі
Драматизм ситуації очікування – у протиставленні земного й небесного, у відомій нерівності ліричного героя й Прекрасної Дами. У їхніх відносинах відроджується атмосфера середньовічного лицарства: предмет любові ліричного героя вознесенський на недосяжну висоту, його поводження визначається ритуалом самозабутнього служіння. “Він” – закоханий лицар, смиренний чернець, готовий до самозречення схимник. “Вона” – безмовний, невидимий і нечутна; безтілесний осередок віри, надії й любові ліричного героя