Новела “Intermezzo” написана Коцюбинським 1908 року. Це був час реакції – жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми переповнилися вчорашніми правдошукачами, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди: стріляли, вішали, били. Украй виснажений службовими обов’язками, громадською діяльністю, знесилений хворобою та переживаннями, пов’язаними з політичними обставинами, Коцюбинський мріяв про відпочинок. Справжнім порятунком для нього стало гостювання в селі
Кононівка у відомого мецената і друга Коцюбинського Євгена Чикаленка, у домі якого письменник провів кілька тижнів улітку 1908 року. “Intermezzo” – твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого Коцюбинського та й у всій українській літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів та полілогів, які пожвавлюють сюжет. Є цілковите царство природи, панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднане в одне ціле зболеним авторським “я”, яке шукає зцілення в обіймах природи. Новела написана у своєрідному ліричному ключі. Письменник
відкриває перед читачем історію своєї душі, її болі, радощі. І читач не тільки милується природою, талановито показаною письменником, а й відчуває його переживання, ніби проникаючись якоюсь частиною його психічного життя, його самосвідомістю. Конфлікт твору своєрідний; Він пролягає швидше у площині філософсько-психологічній, ніж соціально-філософській. По суті перед ліричним героєм не стоїть проблема вибору між служінням людям і втечею від суспільного життя, між суспільним призначенням митця і втечею в чисте мистецтво. Таких альтернатив у творі немає. Ліричний герой цілком відданий людям, художник чесний і дуже сумлінний. Не страх, не зневіра, не зрада суспільних ідеалів, а лише втома, перевтома від соціальної боротьби штовхають на тимчасовий перепочинок. Кожна неправда, несправедливість, людське горе вражає його чутливу душу. Вся його “трагедія” в тому, що він не може розминутися з людиною, тобто не сприйняти людське горе, якби й хотів. Громадські, соціальні проблеми – всі оті “мусиш” і “треба” настільки органічно увійшли в нього, його плоть і кров, що їх не можна відділити від нього, не знищивши його самого. Але сприймати їх він більше не може, його душа, серце, врешті, нервова система гранично перенапружені. “Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть”. Отже, герой не може бачити людей, і не може не бачити людей, не може бути самотнім. Не випадкова його згадка про смерть. Напруження найвище – на межі психічного захворювання, на межі життя і смерті, насамперед психічного життя. Конфлікт передусім у ньому. Свідомість героя на межі роздвоєння. Як же розгортається цей конфлікт у творі? Своєї кульмінації він досягає на початку новели, а далі – основна частина її – показ його спаду. І зникає він сам по собі. Герой пускає свою “душу під пар”, на якийсь час його свідомість відпочиває. Герой не відмовляється від боротьби, він прагне лише перерви. У центрі конфлікт між нормальним і ненормальним психічним станом, межа, за яку ось-ось має перейти психіка героя. І навіть почасти переходить, коли його починають жахати тінь від людини, порожня вечірня кімната, де все сприймається як галюцинації. Його жахає і власний стан байдужості до людського горя, до тих дванадцяти повішених, звістку про яких він заїв сливою. “Ви бачите, я навіть не червонію…”, тобто “ви бачите, до чого я дійшов”, – каже герой. Відпочинок повертає йому сили. “Дійові особи”, що символізують складну боротьбу в душі героя, передають, як поступово повертається до нього рівновага, зникає роздвоєння, він готовий знову до виконання свого суспільного обов’язку. Отже, тема твору – це митець і суспільство, а саме: філософсько-психологічна проблема – митець у критичній, екстремальній ситуації, що склалася внаслідок тих соціальних умов, які утворилися через поразку революції. Ліричну новелу ” Intermezzo” називають “поемою душі”. Це справедливо, бо зміст новели – своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця. Цей твір, можливо, Коцюбинський писав передусім для себе, а не для читачів. У психологічно тяжкий період життя йому потрібно було прислухатись до власної душі, розібратись у собі самому, вийняти з серця біль і висловити його на папері, звільнившись від нього.
