Лірична драма “Зів’яле листя” була віднесена до перших проявів модерністської поезії
Лірична Драма “Зів’яле листя” була віднесена українською критикою до перших проявів “декадентської” (модерністської) поезії в Україні. Вона засвідчила початок нової художньої доби в культурній та естетичній свідомості наприкінці ХІХ ст. – період раннього модернізму. В історії нещасливого Кохання одного з сучасників (щоденник його, ймовірно, слугував Франкові за вихідний матеріал), у власних переживаннях і сумнівах поет уловив настрої й філософію нового покоління, яке втрачало цілісність попереднього позитивістського світогляду,
Звертають на себе увагу різноманітність ритміки й строфіки цієї збірки Франка, її стилістична динаміка, інтертекстуальність і симфонізм. Драматична форма трьох “дій” (“жмутків”), кожна з яких інтонована тільки їй властивими настроями, барвами, мотивами, надавала цілісності поетичному матеріалу. Подібно до природного циклу, суб’єктивне чуття проходить стадії весняного (“молодечого”, ідеального) розквіту, літнього рефлексивного співу-роздуму, зрілого осіннього спомину-плачу, й зрештою – зимового (вселенськи розчарованого) відстороненого
“Зів’яле листя” стало узагальненням інтимних переживань поета, відбитих у його творах різних років, а “лірична драма” – формою найбільш раціональної, філософської рафінованої обробки ліричної теми.