ЛІР, Едвард

(1812 – 1888)

ЛІР, Едвард (Lear, Edward – 12.05.1812, Лондон – 30.01. 1888, Сан-Ремо) – англійський письменник.

Лір народився того ж року, що й Ч. Діккенс, походив із сім’ї успішного ділка. Коли Едвардові виповнилося тринадцять років, батько його збанкрутував і потрапив до боргової в’язниці (описаної в книзі Діккенса “Крихітка Дорріт”). Мати продала дім і більшу частину майна та присвятила себе виплаті боргів. Діти – їх у родині було п’ятнадцятеро – опинились залишеними напризволяще. Лише через чотири роки місіс Лір вдалося визволити

чоловіка із в’язниці. До того часу родина розпалася. Старші брати поїхали в Америку, де стали фермерами; один із братів подався у Західну Африку, працював у місіонерській лікарні, але захворів на малярію і невдовзі помер. Із сестер троє вийшли заміж, решта влаштувалися гувернантками в заможні родини. Четверо з них, слабкі здоров’ям, невдовзі померли.

Едварда виховала сестра Енн, котра була на 21 рік старшою за нього. Отримавши невеличкий спадок від бабусі, вона взяла хлопчика до себе. Едвард був ніжно відданий Енн і ставився до неї радше як до матері, аніж як до сестри. У п’ятнадцять років він почав

заробляти: жили важко, і хист до малювання, який виявився в нього, прийшовся вельми до речі. “Я почав малювати році у 1827-му, – згадував він, – щоби заробити на хліб із сиром. Робив якісь дивні малюнки для крамниць і продавав їх, отримуючи від дев’яти пенсів до чотирьох шилінгів: розфарбовував літографії, ширми, віяла, креслив страшні зображення вражених недугою органів для лікарень і лікарів”.

Коли Ліру виповнилося вісімнадцять років, Зоологічне товариство замовило йому замалювати велику колекцію папуг, зібрану в Рідженс Парку. Ці малюнки, виконані з великою точністю і витонченістю, створили йому репутацію першокласного орнітолога і привели до знайомства з графом Дербі, в маєтку якого була зібрана прекрасна колекція рідкісних птахів і тварин.

Близько чотирьох років провів Лір у маєтку Дербі поблизу Ліверпуля. Результатом його праці був чудовий том малюнків, який остаточно утвердив йому славу художника-орнітолога й анімаліста. Для дітей лорда Дербі, з якими він зав’язав сердечну дружбу, Лір у ці роки написав чимало смішних віршиків, які він незмінно супроводив швидкими гумористичними замальовками. Згодом багато з них увійшли до його “Книг нісенітниць” (“Book of Nonsense”).

Здоров’я Ліра, з дитинства слабке, змусило його покинути Англію. Почалися роки мандрів. Албанія, Греція, Корсика, Мальта, Крит, Єгипет, Корфу, Швейцарія, Італія, Французька Рів’єра… Він напружено боровся з численними недугами – хронічним бронхітом, астмою, захворюваннями серця і обтяжливою хворобою, що потьмарила його дні, – епілепсією. Заняття орнітологією, які вимагали виразності у найдрібніших деталях, повпливали на його зір – не раз загрожувала цілковита сліпота. Залишивши орнітологію, він присвятив себе “топографічному краєвидові” – малював топографічно точні краєвиди тих місцевостей, де мешкав. Його краєвиди виходили великими альбомами і мали успіх в Англії; чимало з них перевидавалися в наші дні. У збірках англійських музеїв можна побачити краєвиди Ліра.

У 1846 р. отримав запрошення давати уроки малювання молодій королеві Вікторії, однак, збагнувши, що придворне життя не для нього, продовжив свої мандри. Вже в похилому віці він здійснив свою мрію та вирушив до Індії, де провів близько двох років, напружено працюючи.

Жив Лір завжди дуже скромно. Часто не знав, як дотягне до кінця місяця. Як тільки в нього з’являлися гроші, щедро ділився ними з рідними та друзями; охоче допомагав всім, хто терпів злигодні, навіть і незнайомим йому. У 1846 p., коли в Ірландії почався голод і епідемії, надіслав туди значну суму.

Останні роки свого життя Лір провів у Сан-Ремо на Рів’єрі в товаристві старого слуги-албанця та кота Фосса, якого увічнив у своїх віршах і малюнках. Помер Л. у 1888 р.

Перша “Книга нісенітниць” вийшла анонімно у 1846 р. з присвятою дітям лорда Дербі. Вона складалася з коротких віршиків, прикрашених його малюнками, які сам Л. завжди називав “нісенітницями”. Для цих “нісенітниць” Лір використав старовинну форму народного “лімрика”. Назва ця, імовірно, походить від ірландського міста Лімрик (українською його традиційно називають Лимерик). Лімрики були відомі ще до Ліра, хоча й не зазнали широкого розповсюдження.

Форма лімрика суворо визначена. Вони складаються з п’яти рядків анапестом, у яких римуються перший, другий і п’ятий рядки (рима) та третій і четвертий (рима), так що загальна схема римування виглядає так: aabba. Перший, другий і п’ятий рядки тристопні, третій і четвертий – усічені, двостопні (іноді їх об’єднують в один рядок із внутрішньою римою посередині).

Зміст лімрика також формалізований. Перший рядок репрезентує героя (чи героїню), нерідко закінчуючись якоюсь географічною назвою, з якою потім римуються другий і п’ятий рядки, що, звісно, вимагає від автора дотепності та винахідливості. У наступних рядках йдеться про який-небудь дивний вчинок чи властивість героя. В останньому рядку нерідко міститься його оцінка чи реакція навколишніх:

Заманулося дідові з Гретни

Прогулятися в кратері Етни.

Хтось пита: – Припікає?-

Дід гука: – Замерзаю! –

От збрехав так збрехав дід із Гретни.

(Тут і далі пер. О. Мокровольського)

Герої та героїні лімриків Ліра – диваки і ексцентрики, люди, котрі живуть за своїми власними правилами. На сторінках книжки Ліра виникає особливий, ні на що не схожий світ – світ гри, дивацтва, нонсенсу. Там їдять найнесподіваніші речі, ходять на ходулях, носять дивне вбрання, здійснюють дивні вчинки, мають такі довгі носи, що доводиться винаймати шанованих дам для їх підтримки. В цьому світі не брешуть, не роблять підлості, не бояться хвороби та смерті, не дрижать перед тим, що скажуть люди. Хочуть танцювати з птахами – і танцюють! Хочуть їсти лише груші – і їдять! Хочуть спати на столі – і сплять! Щоправда, іноді в лімриках Ліра з’являються якісь похмурі особистості, яким не подобаються вчинки героїв : які погрожують їм розправою (іноді вони здійснюють свої погрози). Ці обивателі та погромники чужі авторові – його симпатії незмінно на боці диваків:

Жив старенький дідок в Термопілах.

Термопіли ж його не терпіли.

Яйця в капцях варив,

То сказали: – Старий,

Ой не жити тобі в Термопілах!

У деяких лімриках Ліра виникає тема хвороби чи смерті. Лір ніколи не дозволяє собі лякатися їх – страх смерті він долає сміхом. Для нього це просто одна із “халеп”, які випадають на долю його героїв:

Всім казала дівчина з К’ю:

– Я нічого не їм і не п’ю! –

Раптом, крикнувши: – Ет!

Ковть гарячий паштет!

І не стало дівчини з К’ю.

За зовнішньої простоти “нісенітниць” Ліра вони написані оригінально та вишукано. Найнесподіваніші рими звучать природно. Нерідко Л. використовує складену риму, поєднуючи її з несподіваними прислівниками чи вигаданими ним самим словами (більша частина їх увійшла потім у англійську мову).

“Книга нісенітниць” мала такий успіх, що у 1872 р. Лір видав другу книгу – “Ще нісенітниці”. Однак за рік до того вийшла ще одна книга Ліра, яку він назвав “Безглузді пісні, оповідання, ботаніка й абетки” (“Nonsense Songs, Stories, Botany and Alphabets”, 1871). У 1876 p. вийшла його остання книга – “Смішні вірші” і “Laughable Lyrics”). Значну частину цих збірок становлять пісні, до багатьох з яких Лір сам написав музику. Продовжуючи стару традицію, згідно з якою кошенята, що загубили рукавички, коні та барани, птахи та риби виступають як істоти мислячі та самовільні, Лір присвячує кілька своїх пісень романтичним пригодам цих істот.

“Кіт і сова”, “Поббл, у якого нема на ногах пальців”, “Качка й кенгуру”, “Віник, совок, кочерга й коминкові щипці”, “Стіл і стілець” та інші “пісні”, попри їхні смішні сюжети і героїв, вирізняє глибока емоційність. На це вказує Е. Дівідсон, біограф Ліра: “Хоча метод Ліра для вираження найглибинніших почуттів полягав у тому, аби з них посміюватися, почуття його, все ж, були справжніми. Можливо, це тільки робило їх ще більш напруженими”. Він зазначає також, що чимало смішних віршів Л. були створені у важкі моменти його життя. Це був його спосіб протистояння життю.

Відзначимо ще “безглузді абетки” Ліра, що також увійшли у збірку. Вони підкреслено анти-дидактичні; часом це дотепна сатира на втомливих резонерів, яких не бракувало у дитячій літературі XIX ст. Деякі з абеток Ліра підкреслено “абстрактні”.

“Нісенітниці” Ліра написані, щонайменше, на двох рівнях. Один із них адресований дітям і тим дорослим, які здатні оцінити веселу гру, що її веде у своїх нонсенсах Лір. Водночас багато з “нісенітниць” Ліра глибоко ліричні.

Лір і Керролл не були знайомі. Ми навіть не знаємо, чи читали вони книжки один одного. Однак обоє, поза сумнівом, є найбільшими майстрами нонсенсу не лише в англійській, а й у світовій літературі.

В Україні твори Ліра перекладали В. Діброва та О. Мокровольський.

Н. Демурова