Лицар української ідеї (життя і творчість Олега Ольжича)
Олег Ольжич – син відомого поета Олександра Олеся. Батько, ніби передчуваючи сумну долю свого первістка, писав у “Колисковій”:
Стану я казки казати
Та співать пісні,
Щоб ти щастя міг зазнати
Хоч в дитячім сні.
Життя Олега Кандиби тривало 36 років. Усього 36 років… Мало, але гідно й яскраво прожила ця хоробра людина, лицар, правдошукач, який завжди йшов прямо, ні на крок не звертаючи вбік, не шукаючи компромісів із совістю.
За спогадами сучасників, Олег був улюбленцем батьків, родичів, сусідів. Рано виявив неабиякі здібності:
Творчість Олега Ольжича переважно громадянського спрямування. У поезіях відчувається інтелектуально-філософське осмислення буття, захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім’я національного визволення України. Ліричний герой його творів – це людина-борець, лицар, мужній, сильний, розумний, чесний, завжди готовий до бою. У поезії “Захочеш – і будеш” є рядки:
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
Метафора “зрослась небезпека з відважним життям”, на мою думку, підкреслено те, що існування людини-борця завжди балансує на грані між життям і смертю. І вижити допомагає ота “невідгадана сила” – сила духу. Поет дає пораду своїм однодумцям:
Навчишся надать блискавичність думкам
і рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам-на-сам.
З своїм невблаганним сумлінням.
Ольжич вважає українців духовно багатою нацією і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення:
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не відняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти!
У 1944 році Олена Ольжича було заарештовано. Почалися допити, катування, поета було відправлено до концтабору Заксенхаузен. У вірші “Присвята” він писав:
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її (Батьківщини) прийняти мужньо муки,
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.
На землі немає могили Олега Ольжича. Він помер у камері в’язнів-смертників табору Заксенхаузен 22 липня 1944 року. Довідавшись про смерть сина, помер батько, Олександр Олесь. А 31 липня з’явився на світ син Олега, теж Олег Кандиба. Рід талановитих людей, справжніх патріотів не перевівся.