Леся Українка. Розповідь про життя поетеси, її мужність і силу духу. Потужне ліричне начало, романтичність поезії Лесі Українки “Ви щасливі, пречистії зорі”
УРОК 30
Тема. Леся Українка. Розповідь про життя поетеси, її мужність і силу духу. Потужне ліричне начало, романтичність поезії Лесі Українки “Ви щасливі, пречистії зорі”.
Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Лесі Українки; пробудити в них необхідність замислитися над мужністю та силою духу, вимогами до себе й оточуючих; розвивати навички сприйняття та засвоєння знань на слух, вміння відшукати необхідний матеріал, висловлюватися; виховувати почуття гідності, стійкості, мужності.
Обладнання: картина В. Касіяна
Хід уроку
І. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
I. Слово вчителя.
– “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хворої дівчини…
Читаючи м’які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими
II. Актуалізація опорних знань учнів.
1. Перевірка домашнього завдання.
(Учні повинні були підготувати запитання до статті в підручнику про творчий та життєвий шлях Лесі Українки (див. додаток №1 до уроку 30).
2. Антонімічна хвилинка.
Поясніть значення антонімів в житті Лесі Українки:
Сильна – Слабка (дух – фізичний стан);
Жінка – чоловік (стать – голос поезії).
III. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.
1. Перегляд відеофільму про музей-садибу Лесі Українки в с. Колодяжне.
(Учня переглядають, а вчитель коментує (див. додаток №2 до уроку 30).
2. Виразне читання поезії “Ви щасливі, пречистії зорі…”
3. Обмін думками в групах щодо прочитаної поезії.
Кожна група висловлює найкращу, на її погляд, думку, продовжуючи речення: “Леся Українка вважає, що…”
4. Евристична бесіда:
– До кого звертається лірична героїня? Про що мріє?
– Чи любите ви милуватися зоряним небом? Чому?
– Які сузір’я можете на ньому розпізнати?
– Які переваги, на думку ліричної героїні, мають зірки над людьми?
5. Визначення художніх засобів поезії “Ви щасливі, пречистії зорі…”
6. Творче завдання.
Намалюйте словесну ілюстрацію до вірша Лесі Українки “Ви щасливі, пречистії зорі”.
IV. Підбиття підсумків.
V. Домашнє завдання.
Визначіть основну думку вірша; навчіться виразно читати поезію.
Додаток №1 до уроку 30
Леся Українка (1871-1913)
Ви вже знаєте, що справжнє прізвище Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач, що цей дуже зобов’язуючий псевдонім своїй талановитій доньці дала відома українська письменниця Олена Пчілка. Лариса була другою дитиною в сім’ї Петра та Ольги Косачів і народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Первісток Михайло, не набагато старший від Лариси, у зрілі роки встиг потужно заявити про себе як талановитий перекладач, але, на жаль, через раптову хворобу передчасно пішов із життя.
Леся виховувалася в інтелігентній заможній сім’ї, де в повазі були і мистецтво, і література, і наука. Косачі приятелювали з багатьма відомими в Україні людьми: Миколою Лисенком, Іваном Франком, Михайлом Старицьким. Читати Леся навчилася в чотири роки, грати на фортепіано – п’ятирічною. Оскільки Олена Пчілка збирала усну народну творчість, зокрема пісні, а також колекціонувала вишивки, дочка з ранніх літ знала багато старовинних народних пісень, у вісім років сама вимережила батькові сорочку. Також Олена Пчілка приділяла багато уваги вивченню її дітьми іноземних мов, вимагала від них добрих знань з античної літератури, світової та української історії. Все це успішно формувало естетичні смаки і світогляд юних особистостей. Лесю особливо захоплювали історичні поеми Давньої Греції та Риму. Вона навіть дитячі ігри вигадувала на основі античних сюжетів.
Коли батька перевели на роботу в Луцьк, сім’я оселилася поблизу – в селі Колодяжному. Якось на Водохреще Леся разом з іншими дітьми пішла на річку Стир подивитися, як священик святить воду, промочила ноги й захворіла на туберкульоз кісток. Почалася затяжна багатолітня боротьба з невиліковною хворобою. Батьки рятували дочку всіма способами: возили оперувати до Німеччини, лікували на найкращих курортах світу, але здоров’я поліпшувалося ненадовго.
Першим художнім Лесиним твором вважається поезія “Надія”, присвячена рідній тітці Олені, яку заарештували за протиімперську діяльність. У 1884 році львівський журнал “Зоря” надрукував вірш юної авторки “Конвалія”. Олена Пчілка ще з юнацьких літ залучала Михайла та Лесю до перекладацької справи. Удвох вони досить вправно переклали українською мовою твори Миколи Гоголя “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Пропала грамота” і “Зачароване місце”. Книга, до якої ввійшли ці переклади, побачила світ у Львові в 1885 році. Перекладачі підписалися оригінальними псевдонімами: Михайло Обачний та Леся Українка.
У березні 1893 року у Львові при сприянні Івана Франка вийшла перша Лесина книга віршів “На крилах пісень”. Критика схвально відгукнулася на прихід в літературу талановитої авторки. За мужність і незламність духу Іван Франка назвав Лесю чи не “єдиним мужчиною на всю соборну Україну”, а письменник Осип Маковей так визначив провідні мотиви її першої збірки: “Перший – то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю; другий – то культ природи; а третій – то культ України і світове горе”. У 1899 році з’явилася друга поетична збірка – “Думи і мрії”. Уже з цих збірок молода авторка поставала людиною великої сили волі. Наприклад, у вірші “Contra spem spero!” важкій недузі вона протиставила свій незламний дух:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
На зламі століть Леся Українка вже була відомою поетесою. В її особі кращі уми України справедливо розпізнавали гідну наступницю Тараса Шевченка, яка зброєю проти неправди й гніту свого народу обрала поетичне слово. Сама Леся Українка дуже шанувала Кобзаря, вважала його роль в долі українського народу величезною, особливою. Коли в 1909 році у Києві було поставлено на сцені драму Лесі Українки “Блакитна троянда”, гонорар за цю постановку авторка віддала на пам’ятник Тарасові Шевченку. У вірші “На роковини” вона так писала про Кобзареву відданість Україні та його патріотизм:
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
Без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
І смерть не погасила.
Леся Українка прославилася й потужними віршованими драмами. Значну частину цих творів написано на основі мотивів античної історії, частину – на теми минулого власного народу. В 1910 році вона опублікувала прекрасний патріотичний твір “Бояриня”, де в образі Оксани Перебійної вивела сильну духом і помислами українську жінку, яка боронила рідний край у найтяжчі роки його занепаду, що настали після Переяславської ради.
У десятому класі ви будете читати й аналізувати найкращу з точки зору художності віршовану драму Лесі Українки “Лісова пісня”, написану на основі народних вірувань. Ще задовго до екологічних катастроф поетеса пророчо застерігала українців і все людство від бездумного нищення природи, невміння людей жити в гармонії з навколишнім світом.
Леся Українка приятелювала з визначними вченими – істориком Дмитром Яворницьким, мовознавцем Агатангелом Кримським, які допомагали їй високопрофесійними консультаціями. Наприклад, показовий такий факт. Коли Леся Українка надіслала Кримському свою поему “Одно слово”, зі змісту якої випливало, що в якутській мові немає слова “воля”, Агатангел Юхимович авторитетно відповів, що воно в якутській мові існує і досить активно вживається. Щоб не нищити свого досить цікавого твору, кмітлива авторка підзаголовок “Оповідання старого якута” замінила на “Оповідання тубільця з півночі”, конкретно не вказавши мови, в якій не існує слова “воля”.
Леся Українка, безумовно, є однією з найталановитіших дочок нашого народу.
Відомий літературознавець Сергій Єфремов наголошував на такій особливості творчого дару поетеси: “Леся Українка стоїть ніби в центрі нашої новішої поезії, з одного боку торкаючись попереднього гурту письменників, у яких голосніше бринить громадянська струна; з другого – сама дає почин тій поезії, що все дужче починає у нас озиватись… Леся Українка лишається найсучаснішим з наших письменників, справжнім “поетом під час облоги” – співцем того лютого часу, що так яскраво з її творів позирає. Вміла вона дошкулити ворога своїм дужим словом, вдихнути бадьорість і волю до активності й діла у друзів своїх; та вміла ж і просто зачепити натхненною піснею струни в душі людській”.
Померла Леся Українка 19 липня 1913 року в Грузії у місті Сурамі, прах великої поетеси перевезли в Україну і поховали у Києві на Байковому кладовищі.
Додаток №2 до уроку 30
“Найрідніший рідний край”,- так Леся Українка називала Волинь. Тут прожила вона частину свого дитинства, юність, а пізніше, вже в дорослому віці, не раз відвідувала свою рідну волинську оселю. Саме тут, захоплена і зачарована прекрасною природою краю, народом, його фольклором і міфологією, черпала поетеса творчу наснагу, шукала образи і героїв для своїх творів.
У травні 1882 року сім’я Косачів переселилася з Луцька в с. Колодяжне. Жили у домі, що звався у родині “великим”. В Колодяжному народилися молодші діти – Оксана, Микола, Ізидора. Діти підростали, а тому 1890 р. побудували на садибі Лесин “білий” будиночок, а в 1896 р. розпочали будівництво “сірого” будинка; в родині його ще називали батьківським.
Косачі дуже любили Колодяжне і в листах висловлювали свої почуття: “Колодяжне – це, власне, вдома, а решта, то це все так собі – між іншим”, “для цілої нашої родини ця квартира (Саксаганського, 97) не була нашим “вдома”, вона була раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє”.
Леся Українка в Колодяжному розпочала творити і написала близько 80 літературних творів: “Конвалія”, “Сафо”, “Русалка”, “Співець”, “В’язень”, “Самсон”, “Біда навчить”, “Блакитна троянда”, “Місто смутку”, “Пісні про волю” та ін. Вона записала пісенну частину свята Івана Купала, щедрівки, колядки, обрядові пісні, повір’я, казки.
З Колодяжного Леся Українка давала братові Михайлу настанови щодо створення бібліотечки кращих творів світової літератури українською мовою і запропонувала орієнтовний список, до якого увійшло понад сімдесят імен письменників. Відповідно до порад і за джерелами, присланими М. Драгомановим, Леся 1890 р. склала курс “Стародавня історія східних народів”. І перша збірка поезій остаточно готувалася до друку в Колодяжному. Саме тут працювала Леся Українка над її композицією. У лютому 1907 року Леся востаннє побувала в селі. З того часу вона не могла через різке погіршення здоров’я і різні обставини особистого характеру бувати на Волині.
Її “білий” будиночок став призначатися для гостей, пізніше його продали Пилипові Селюку. Вже в той час будинок вимагав ремонту. 1938 року прогресивна громадськість Західної України порушила через пресу питання про викуп Лесиного “білого” домика. Почали збирати пожертвування. Виконком обласної Ради ухвалив у травні 1941 року організувати у селі Колодяжному музей. На реставрацію будинку і побудову експозиції держава виділила понад 10 тис. крб. Але благородним намірам перешкодила війна.
Газета “Радянська Волинь” 16 липня 1944 року в статті “В селі Лесі Українки” писала: “Ідемо до місця, де жила письменниця. Перед нами купи каміння. Тут був будинок, в якому жила Лесі Українка в молоді роки. Будинок зруйнували німці… Поруч другий невеликий будиночок. В ньому Леся Українка писала свої твори. Цей будиночок спустошений до невпізнання: знесена веранда, обдерті стіни, поламана підлога, продірявлений дах. Понищено фруктовий сад. Так фашисти поглумились над пам’яттю великої дочки українського народу”.
10 липня 1949 року у відремонтованому Лесиному будинку розмістився в одній кімнаті музей на громадських засадах, у другій – сільська бібліотека.
“Сірий” будинок Микола Косач продав ковельському міщанинові Цибульському, а той перепродав жителю с. Колодяжного Архипові Федчуку. В 1954-55 pp. останній власник розібрав будинок і переніс в інше місце, поруч із садибою. За кошти держави зробили копію “сірого” дому.
15 червня 1955 р. районний відділ культури видав наказ про переведення районної дитячої бібліотеки з міста Ковеля в будинок Косачів села Колодяжного. Районна бібліотека була тут до 30 грудня 1960 р.
В травні 1963 року в “сірому” будинку відкрито літературну експозицію, а Лесин будиночок став меморіальним.
В 1980 р. у новозбудованому приміщенні літературного музею розгорнуто експозицію, яка висвітлювала життєвий і творчий шлях Лесі Українки, а “сірий” будинок доповнив меморіальну частину музею – садиби. В 1991 році було проведено реекспозицію літературного музею. Над її художнім вирішенням працювали львівські художники; головний художник – архітектор Роман Батіг. Йому допомагали в роботі: Володимир Воловник, Ліля Любарська, Ірина Гречка (вітражі), Олексій Данне (діорама “Лісова пісня”, триптих “Волинь”), Ігор Коваленко (оформлення фойє), Леся Крип’якевич, Наталія Паук, співавтор Світлана Бурак (гобелен “Ой, на Івана, ой, на Купала”), Генрієта Левицька (живописний портрет “Леся Українка”), Франц Черняк та Степан Мороз (світильники), Леся Пука (рушники), Віктор Ілечко (рами).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)