ЛАКСНЕСС, Гальдоур Кільян

(1902 – 1998)

ЛАКСНЕСС, Гальдоур Кільян (Laxness, Halldor Kiljan; автонім: Гвюдйоунсон, Гальдоур – 23.04.1902, Рейк’явік – 08.02.1998, там само) – ісландський романіст, лауреат Нобелівської премії 1955 р.

Один із найвидатніших, на думку О. Фадеева, художників сучасності, Лакснесс народився 23 квітня 1902 р. у Рейк’явіку у родині інспектора на будівництві доріг. У 1905 р. родина перебралася на викуплену батьком ферму поблизу Рейк’явіка, що називалася Лакснесс (“півострів лосося”). Пізніше ця назва стане літературним псевдонімом письменника. Початкову

освіту Лакснесс здобув у місцевій школі, потім навчався у столичному професійно-художньому училищі, а в 1918-1919 pp. продовжив освіту у вищій народній школі, яку, проте, не закінчив, захопившись літературною творчістю. У 1919 р. Л. здійснив мандрівку по Скандинавських країнах, у 1921 р. – по Німеччині й Австрії, а в 1922 р. – поїхав у Францію, де познайомився із сюрреалізмом. У 1923 р. Л. перейшов із лютеранської у католицьку віру і обрав псевдонім Лакснесс. Упродовж 1928-1929 pp. він жив в Америці та Канаді. У 1932 р. письменник відвідав СРСР, у 50-х pp. очолював товариство “Ісландія – СРСР”. Помер письменник 8 лютого 1998 р.

Свій перший роман “Дитя природи”(“Barn natturunnar”) Лакснесс написав у 1919 p. Це дещо сентиментальна розповідь про ісландця Рандвера Оулафсона, котрий, хоча й розбагатів в Америці, куди його закинула доля, але не знайшов там душевного щастя. Він повертається на батьківщину, де намагається повернути втрачений душевний спокій у сільськогосподарській праці та коханні до звичайної селянської дівчини. У ранній період творчості Лакснесс, позначений сюрреалістичними захопленнями (1919-1931), домінують автобіографічні мотиви, перемежовані з філософськими роздумами письменника над проблемами сучасної йому культури, естетики, релігії тощо: філософський трактат “Червоний зошит” (1921) – роздуми над філософськими й естетичними концепціями А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Г. Брандеса, Г. Ібсена, Ж. Ж. Руссо, Л. Толстого та ін.; прозова збірка “Деякі історії” (“Nokkrarsogur”, 1923); роман “Біля підніжжя священної гори” (“Undir Helgahnuk”, 1924), у якому йдеться про дитинство ісландського хлопчика і порушено проблему пошуків Бога та свого місця у житті; релігійна праця “З католицького погляду” (“Kajrolsk vi Shorf, 1925). На початок 20-х pp. припадає й робота Лакснесса над автобіографією “Я дім залишив”(“Heiman eg for”) і романом “Між жорнами”, який, за задумом Лакснесса, повинен був символічно виразити “історію душі” письменника, його місце між церквою і сучасною культурою. Центральним твором цього періоду став роман “Великий ткач із Кашміра” (“Vefarinn miklifra Kasimir”, 1925). В його основі – сага “про великого ткача, котрий мав мудрість дванадцяти королів” і котрий створив “тканину життя і духу”. Вісім книг, розділених на сто розділів, нагадують “Божественну комедію” Данте, з її картинами реального життя і містикою, з чіткою послідовністю подій і філософськими відступами. Дія роману відбувається в Ісландії та Італії, у центрі твору – Стейді Едліді, котрий наділений автобіографічними рисами і протиставлений буржуазному суспільству. За словами самого автора, в романі “розмежовані дві різні культури”, порушено проблему самотності, трагедії людської душі.

Другий період творчості Лакснесса, що тривав упродовж 30-х pp., відкриває роман, що приніс письменнику світову славу, – “Салка Валка” (“Salka Valka”, 1931 – 1932). Роман складається з двох частин – “Ти чиста виноградна лоза” і “Птах на березі”. Події твору відбуваються в невеличкому рибальському селищі Осейрі. У центрі роману – історія Сігурліни Йоунедоттір та її позашлюбної доньки Сальвор Вільгердур, котру прозивають Салкою Валкою, подана на тлі широкої панорами важкого життя ісландських рибалок у 20-х pp. XX ст.

У книзі нарисів “Шлях на Схід” (“І Austur-vegi”, 1933) Лакснесс ділиться враженнями від свого перебування в СРСР і про те, що ця поїздка допомогла йому краще зрозуміти класову структуру суспільства і психологію різних груп селянства.

У художній формі цей досвід був втілений у романі “Самостійні люди” (“Sjalfstett folk”, 1935). Основна соціально-філософська концепція його роману пов’язана з ідеєю “самостійності” селянина, котрий мріє про власний клаптик землі та хутір, але жорстоко розчаровується у своїх ілюзіях. Такими героями в романі виступають фермер Гудб’яртур Иоунсон або просто Б’яртур (тобто “світлий”) та його донька Соуліля (“сонячна лілія”). Після опублікування цього роману у США за Лакснессом закріпилася слава найвизначнішого з ісландських письменників. Завершальним твором другого періоду творчості Лакснесса стала тетралогія “Олафур Карасон Льйосвікінг” (“Світло світу”, 1937; “Замок в Сомерланді”, 1938; “Дім Освальда”, 1939; “Краса неба”, 1940). Це епічна сага про бідного поета Олафура, стрижнем якої є конфлікт між любов’ю поета до краси та його неприйняттям соціальної несправедливості. Документальною основою роману стали щоденники та біографія поета Магнуса Яльтасона (1873-1916). Особисто Лакснесс вважав його своїм найкращим романом.

Центральним твором 40-х pp. стала романна трилогія “Ісландський дзвін” (“islandsklukkan”, 1943), на думку критики, “найбільш ісландська з книг Лакснесса”. Це історичний твір, події якого відбуваються в XVII ст., у період дансь-кого панування в Ісландії. У центрі зображення – формування національної свідомості, духу патріотизму в кращих представників ісландської нації, героїчна боротьба народу з іноземними поневолювачами. Утворах 40-60-х pp. Лакснесс звернувся до соціально-політичної дійсності, до проблем, що хвилювали тогочасну ісландську громадськість: роман-памфлет “Атомна база” (“Atomstodin”, 1948), у якому з “лівих” і навіть комуністичних позицій письменник критикує моральний занепад Ісландії після Другої світової війни і наголошує на необхідності такої політичної позиції для країни, яка б виключила потенційну можливість перетворення Ісландії у театр військових дій; роман “Герпла” (“Gerpla”, 1952) – сатиричне спростування войовничого духу, притаманного і духу вікінгів, і сучасності; романи “Літопис хутора Бреккукот” (“Brekkukot-sannal”, 1957) – протиставлення “двох співців” і двох шляхів у мистецтві, один з яких уособлює бідний, але чесний юнак Аульфгрімур, а інший – багатий артист Гардар Хоулм, котрий продає себе заради реклами; “Повернений рай” (“Paradisarheimt”, 1960) – про долю ісландських переселенців у Північній Америці (герой роману Стенер Стенсон потрапляє в середовище мормонів, але, незважаючи на тиск і важкі життєві випробування, не зраджує своїй вірі); “Християнство біля підніжжя льодовика” (“Kristnihald undir jokli”, 1968). У художньому аспекті твори Лакснесса цього періоду позначені прагненням до художніх експериментів, модерністських пошуків, обумовлених переконаністю письменника у кризі реалістичної форми.

Ці самі тенденції притаманні і драматургії Лакснесса цього періоду: “Срібний місяць” (“Silfuvtungliu”, 1954), “Кам’яна труба” (“Strompteikurinn”, 1961), “Трикотажне ательє” (“Prj6nastofan solin”, 1962), “Бенкет із засмаженими голубами” (“Dufna-veislan”, 1966). Активна громадсько-політична та літературна діяльність Л. з початку 50-х pp. отримала загальноєвропейський резонанс. У 1953 р. письменник став членом Всесвітньої Ради Миру, лауреатом Міжнародної премії цієї організації, першим у 1953 р. отримав щойно запроваджену премію імені М. Андерсена-Нексе. У 1955 р. Лакснессу була присуджена Нобелівська премія з літератури “за яскраву епічну силу, що відродила велике оповідне мистецтво Ісландії”. Крім художніх, Лакснесс написав також значну кількість публіцистичних та літературно-критичних праць: “Російська казка”(1938), “Ісландські поети XVII ст. “(1938), “Старе та нове про ісландську літературу” (1939), “Арена дня” (1942), “Письменник і його творчість ” (1942), “Час поетів “(1963), “Приховані місця “(1972) та ін.

Українською мовою окремі твори Лакснесса переклали Н. Лісовенко, М. Равлюк та ін.

В. Назарець