Жив колись один бідняк. Кожний божий день він виходив на площу міста й викрикував:
- Розуму досить, так ось у кишені порожньо!
Одного разу багатий купець зупинив бідняка й запитав:
- Скажи, чому ти щоранку викрикуєш: Розуму досить, так ось у кишені порожньо?
- Так у мене й справді розуму досить, а ось жити немає на що, — відповів бідняк.
Купець подумав і запитав:
- Та насправді у тебе нічого немає?
- Так, купець, нічого, але що маю, коштує два золотих. Багатій витягся з кишені сто золотих монет і простягнув біднякові:
- Ось тобі сто золотих, іди й улаштовуй своє життя. Подякував бідняк багатія, купив яйця, продав їх подороже й на цьому розбагатів. Відкрив він крамницю й став торгувати, присуджуючи:
- Розуму досить, так ось у кишені порожньо.
Пройшло якийсь час, і люди стали купувати товар лише у колишнього бідняка. Розсердилися купці й пішли скаржитися до головного купця. А він і був тем багатієм, що колись допоміг біднякові на ноги встати.
Купець запитав їх:
- Що вас привело у мій будинок?
- Їй-богу, немає більше сил терпіти, не знаємо, як нам і жити далі? Була ця людина бідняк з бідняків. Та звідки тільки раптом узялося у нього багатство? Відкрив він крамницю, так так торгує, що народ тільки туди й ходить, а наші крамниці пустують. Тільки у залишається закрити їх зовсім і розійтися по будинках. Ось ми й прийшли до тебе за радою.
Відповів їм купець:
- Ви ступайте додому, а я сьогодні з ним поговорю. Нехай вони розходяться собі по будинках, а ми повернемося до багатія. Прийшов він до колишнього бідняка, бачить — у крамниці повно народу. Побачив крамар свого благодійника, скінчив торгувати, підійшов, привітався, запросив гостя сісти й сказав покупцям:
- Сьогодні я більше торгувати не буду.
Народ розійшовся. Закрив хазяїн крамницю, а гостюючи провів у свій будинок. Почастував він багатія, і вийшли вони погуляти у сад. Сказав колишній бідняк багатієві:
- Завдяки тобі я розбагатів, прошу, не відмовляйся від мого подарунка.
- Але я багатше тебе вдесятеро, підемо до мене, побачиш це своїми очима.
Сіли на коней і проїхали до багатія. Показав купець усі свої скарби й запитав:
- Так, хто ж з нас багатше?
- Їй-богу, звичайно, ти багатше.
Давно подобався купцеві наш колишній бідняк, і сказав він:
- Синок, є у мене дочка, і, крім неї, немає нікого на світі. Одружися на ній і переїдь жити у мій будинок.
Подумав небагато бідняк і дав свою згоду.
Зіграли весілля, і перебрався бідняк у будинок тестя. Щоранку відкривав він крамницю, і народ юрбою валив до нього.
Якось пішов він по місту гуляти, бачить — зібралися купці у дорогу, їдуть у Шам. Повернувся він додому й сказав тестеві:
- Друзі мої їдуть у Шам торгувати, ось би й мені поїхати з ними.
- Синок, нав'юч мулів зерном, і щасливого тобі шляхи, — відповів тесть.
Пустився караван у шлях. Доїхали вони до великого міста, а там люди вмирали від голоду. Розв'язав купець мішки із пшеницею й роздав голодним. Благословили його люди за добро, і він поїхав далі.
Вийшов він до моря, бачить — риби висунули голови з води й дивляться на нього.
Розв'язав купець:
- Їй-богу, як я врятував людей, так і риб урятую.
Розв'язав він, що залишилися мішки із пшеницею й висипав усе у море.
Розповіли риби своєму падишахові, що якась людина врятувала їх від голодної смерті. Послав місцевий падишах слуг за рятівником.
Висунули слуги голови з води, окликнули купця:
- Рятівник наш, падишах запрошує тебе у гості. Обернувся купець навколо — нікого. У другий раз окликнули його риби. Зрозумів він нарешті, що риби його кличуть. Дали вони йому переодягтися й привели до падишаха.
Падишах запросив гостя сісти:
- Гість мій дорогою, ти місяць кормил моїх риб і врятував їх від голодної смерті. Син мій, скажи своє бажання, і я виконаю його.
- Будь у здоров'ї, падишах, нічого мені не потрібно. Тоді падишах подарував йому золоте підношення, повний дорогоцінних каменів.
Риби розв'язали між собою:
- Треба б і нам віддячити його. Та кожна викинула на берег по дорогоцінному каменю. Купець велів слугам:
- Змішайте ці камені з кізяком.
Розклали слуги кізяки, висушили їх, зібрали й прив'язали до спин мулів.
По дорозі назад зустрів він купців. Ніч застала їх у дорозі, і усе влаштувалися на нічліг. Три дні йшов дощ неможливо було рушити у шлях. Купці прийшли, запитали його:
- Ну, що ти наторгував?
- Кізяки.
Попутники підняли його на сміх:
- Ну, якщо так, дай і нам кілька кізяків, і ми їх спалимо.
- Тільки з одним умовою, — відповів він.
- Яка ж твоя умова?
- Напишіть папір, що я кожному з вас дав по п'ять кізяків.
Написали купці папір, забрали кізяки й, сміючись, пішли. Але ось визирнуло сонце, і купці рушили у шлях. Сповістили тестя: зять повернувся, кізяки тобі везе. Розсердився багатій і велів його у будинок не впускати. Образився купець і пішов у свій будинок.
Дочка сказала батькові:
- Дозволь зятеві повернутися у будинок, адже він мені чоловік.
- Тільки без його кізяків, — відповів багатій.
Сповістили біднякові: тесть дозволяє повернутися у будинок, так тільки без кізяків.
- Ні, я без них у будинок не ввійду, — велів він передати тестеві. Дочка знову стала просити батька:
- Дозволь йому прийти з кізяками, нічого адже страшного не трапиться.
Умовила вона його, і купець перебрався у будинок тестя. Запитав багатій зятя:
- Куро, навіщо ти приніс у будинок кізяки?
- Захотілося, ось і приніс, — відповідав купець.
- Купці зібралися з подарунками до падишаха, треба й тобі щось віднести, — порадив тесть.
Зав'язав він у вузлик кілька кізяків, і пішли вони з тестем до падишаха на приймання.
Бачать — усі купці розсілися навколо падишаха, кожний дістає свій подарунок, одні краще іншого. Падишах запитав у бідняка:
- Тепер ти покажи, що приніс.
Розгорнув бідняк хустка, а у ньому кізяки. Купці покотилися зі сміху. Але падишах був мудрою людиною, розламав кізяк, і з нього посипалися дорогоцінні камені.
Сказав падишах:
- Син мій, твій прихід до добра! А твій товар увесь такий?
- Так, падишах. - Та додав: — А купці твої — усі мої боржники.
Та він дістав папір з підписами купців. Злякалися купці: не розплатитися їм, навіть якщо будинок і майно розпродати, однаково у боргу залишаться.
Пошкодував їхній купець і сказав:
- Падишах, заради тебе я дарую їм їх борг.
- Син мій, розумний ти, будь моїм везиром.
Став він везиром, і вдвох вони стали правити країною.