Культурна криза в молодіжному середовищі
Сміх… Велике й життєдайне слово. Є чи щось у світі гарніше й краще щирого людського сміху! Іноді мені здається, що людство як таке без сміху ніколи б і не сформувалося. На мою думку, будь-яка людина гарніше тоді, коли сміється. Недарма говорять, що люди – начебто дзеркала. Посміхаємося – і мир буде повертати нам посмішку. Якщо ж ми будемо супитися на людей, а іноді й злитися – вони будуть супитися й будуть злитися нам у відповідь. Це – одна з мудростей, доведених історією людства
Сміх – найдійовіша зброя, за допомогою якого легше
Якось мені довелось прочитати, що за кордоном наших людей, тобто людей пострадянської системи, довідаються безпомилково – похмурих осіб, міцно стислі губи, напружені фігури. Спочатку така новина мене небагато шокувала, але після певних роздумів я дійшов висновку: це цілком можливо… Так, наші батьки ще зрідка сміються, а по більших святах навіть співають. Але – і не так, і не так часто, як хотілося б. Можливо тому, що причин для сміху в нашому незалежному й соборному житті так багато, що вже набридло й уже й не смішно. Та й чого, скажіть мені, ще сподіватися 50-літнім батькам і мамам, які вже, ох, стільки набачилися, і наслухалися, і скільком повірили? Ена яке їм сподіватися чудо? На які Казки? Сказати по правді, мене взагалі дивують наші хохляцкие – такі шкільні! такі дитячі! і такі фальшиві! – міркування про подібні речі. Я знаю, що від мене, як і від кожного з нас, одиннадцатиклассников, чекають гарячих словесних запевнень і клятв типу “ми віримо”, “ми любимо”, “ми – оптимісти”. Але я не вірю. Не люблю. А мій оптимізм не пов’язаний з “калиною-україною”, тому що чомусь ця калина асоціюється зі злодійською “малиною”.
Пройде рік-два і (я в цьому впевнений!) чи ледве не половина моїх однокласників разом із мною будуть тинятися по Европам і Америкам, де хоча й не солодко, але й не настільки ж гірко, і де не вчать із дитинства бути оптимістами, тому що цьому якщо й можна навчити, то, простите, тільки не в нас
Одну з основних причин культурної кризи в молодіжному середовищі бачу у відірваності молодих людей від національних Корінь. Люди, байдужі до рідного, особливо страшні й небезпечні. Досить згадати історію яничарів, а з літератури – виродків доктори Гальванеску. У нас же протягом десятиліть проводилася цілеспрямована політика знищення українського в українцях. Тираж російських книг і періодики, обсяг електронної інформаційної продукції в кілька разів перевищує українські. Українці живуть серед засилля росіян шоу, пісень, реклами. Молодь систематично підгодовують низькопробним суржиковим сленгом. Люди ж, відлучені від рідного, національного джерела, нагадують мені сомнамбулів, які безцільно тиняються манівцями життя. Саме ми, їхні ровесники, повинні розбудити в них активний громадський обов’язок. І тут мистецтво зіграє не останню роль. Останнім часом багато видів так званої мас-культури сталі могутнім засобом впливу на різні шари людей, особливо молодь. Дуже важливо, щоб таку культуру створювали не випадкові люди, а професіонали, які знають ціну красі. А ще вони повинні бути патріотами не власної кишені, а українського народу. Чудову традицію, наприклад, почав фестиваль “Червона рута”, але покладені на нього більші надії були практично загублені, коли його організацію взяли у свої руки комерційні ділки
Моє речення може здатися наївним, але в число найперших завдань розвитку культури я б поставив “національне виховання” фінансової еліти, наших меценатів, тому що найбільшою мірою саме від них буде залежати, на якій мові будуть виходити спонсированние ними газети або будуть співати артисти, запрошені в їхні проекти. Патріотизм же фінансової еліти залежить від того, чи чесно одержали вони свій капітал, або украли його в держави або співгромадян і “відмивали” в антиукраїнському зарубіжжі. Отож, ланцюг національного безкультур’я, як не дивно на перший погляд, сплелася на правосвідомості нашого народу, на відповідальності кожного громадянина за власні вчинки. “Спочатку – закон, а потім – благодать”, – затверджував герой И. Кочерги Ярослав Мудрий. Візьмемо собі цей заклик за щоденне правило. Тільки в міцній державі, де кожний піклується про його благо, ми зуміємо глибше пізнати Істину, Добро, Красу!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)