Криза міфологічної зі школи і висування методів

До 70-му юдам міфологічна школа внутрішньо себе зжила. Явні безглуздя, до яких вона, діс кредитировали як самий метод, а й постановку у проса про походження казки. Проблема перестає бути актуальною. Висуваються нові існують, та методи. Про блема ж подібності отримує нове рішення: подібність объяс няется результатом не індоєвропейського єдності, а заимст вования, культурного спілкування між народами.

Коли коло спостережень було залучено матеріали неиндоевропейских народів, зокрема семітських, і сталося, що ці наро ды мають тими самими казками,

як і індоєвропейські на пологи, стало очевидним неспроможність індоєвропейській концепції. JlbuutH та її попередники у країнах.

В Україні вперше саме з цього боку до вивчення окремих цю жетов підійшов А. М. Пипін у своїй чудовою книзі “Нарис літературної історії стародавніх повістей і казок російських”.

Їх Пипін мав попередників, на праці яких він спирався, наприклад, А. З.

Саси з його роботою “Калила і Димна, чи Биднайские байки арабською”, Д. Дэнлопа з його класичним працею “Історія літератури”, згодом перекладеними німецькою мовою Ф. Либрехтом з великим количесгвом доповнень (1851).

Ця

праця не втратив свого і по сьогодні. У ньому вперше літературні пам’ятники поставлені у взаємну зв’язок і залежність в широких, міжнародних масштабах. Може бути також названі Грессе та її дослідження “Основні цикли переказів середньовіччя” та інші автори. Предметом пошуків Пипіна служать анонімні середньовічні повісті, й багатьох їх доводиться східне походження.

Серед досліджених повісті про Акире Премудром, Соломона і Китоврасе, Стефаните і Их-нилате, повісті з “GestaRomanorum (“Римські діяння”), переклади лицарських романів (“Мелюзина”, “Петро Золоті ключі”, “Бова королевич” та інші). Усе це перекладні повісті, джерела яких часто вже не зрозумілі, і Пипін їх встановлює. Він з’ясовує шляху проникнення до нас цих творів з Візантії, від південнослов’ян, із Польщі, з романо-германського світу. Пипін не обмежується встановленням джерела лише російської літератури, але прагне відкриттю першоджерела.

Так, сюжети, що зі Візантії або з Польщі (наприклад, “GestaRomanorum”), самі може бути іншого походження. Пипін вводить поняття літературної історії сюжетів, яке збігаються з поняттям мандри сюжету. “Візантія, з одного боку, повідомляла арабам твори блискучого часу грецької літератури… з іншого – сама знайомилася з поетичними сказаннями Сходу, і з епосом індійським, доходившим досяжна шляхом сирійських, арабських і перських перекладів; зв’язку зі народами німецькими і романськими нею доступні були й казкові багатства західноєвропейські” (Пипін, 1858, 6).

“Це мандрування поетичні твори аж до звичайним і майже необхідним явищем, що кожен чудове сказання чи повість розходилися повсюди і в різних народів, видозмінюючи свою фізіономію, отримували довгу літературну історію, не позбавлену характеристичних особливостей” (Саме там, з 9). У цих словах позначається коло інтересів і методів нового напрями.

Питання генезисі знято, вірніше, Пипін допускає міфологічне походження казкових сюжетів, та його це запитання не цікавить. Центр уваги перенесений з їхньої мандрування.

Це одного боку. З іншого – метод цей застосований й не так творів, які зверталися усним шляхом, як пам’яткам писемності, які переводилися з однієї мови в інший.

Проте середньовічна література фольклорна за своєю суттю, і Пипін грунтовно розглядає питання стосунках усній і письмовій традицій. Вони взаємодіють і може мати загальну долю, хоча Пипін цілком віддає усвідомлювали у цьому, що усна передача може відповідати письмовій: “Більшість наших казок існує досі лише у усній передачі, і тому дуже важко позначити правильно, і коло її змісту, і розгалуження цих творів народної фантазії” (Саме там, з. 13).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Криза міфологічної зі школи і висування методів

Categories: Шкільні твори

Links