Культура й традиції запорізьких козаків

Всі Відомості про життя й культуру запорізьких козаков можна черпати з літописань, де розповідається, головним чином, про війни й походи, суспільному й культурному життях; і писали літопису самі Козаки. З давніх часів на території Київської Русі, а потім України священне ремесло літописця було підвладно взагалі лише ченцям. У джерел цілої плеяди ченців-істориків коштує могутня фігура ченця Києво-Печерської лаври Нестора Літописця. Козацька старшина, що здобувала утворення й будинку, і в іноземних університетах, здійснила переворот у літописанні

– перехід від літописів до наукових історичних добутків.

Козацькі літописи є свідченням діяльності насамперед козацької верхівки, що, безумовно, позначалося на їхньому змісті. Але й широкі маси козацького народу, “козацька голота”, не були німими. Крім того, саме вони виникали головним творцем історії, вони ще залишили по собі й свої “історичні добутки”. Не діставало в Україні кінця XVII ст. і книжок. Незважаючи на військові лихоліття, у країні діяло 13 друкарень: з них дев’ять українських, три польських і одна єврейська. Письменники створювали химерним барочним стилем, користуючись штучною

церковнослов’янською мовою, далеким від тодішнього розмовного. У добутках світських авторів, навпаки, була тенденція використовувати народну мову й ставити конкретні питання. Щодо церковного життя України в часи козаччини, те основу її становило православне християнство. Віра на Січі була єдиної, католики ж і особливо, уніати вважалися ворогами. Рушійною силою православного відродження України була стародавня Києво-Печерська лавра, матеріально підтримувана заможною козацькою верхівкою й богатими православними шляхтичами. Відчутний вплив позначився на розвитку мистецтва України, у тому числі й на народному живописі, що придбала поширення в Запоріжжя. Тривалий час він розвивався в межах іконопису. Народні художники-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису; їхні ікони позначалися об’ємністю форм, застосуванням яскравих фарб і головне – зображенням на іконах людей – сучасників іконописців. Поширилася в Україні традиція виконання ікон у стилі “Запорізької Покриви”: там на іконах поруч із козаками зображували також військові клейноди запорожців.

Світська живопис того часу відтворений у народних картинах із зображенням козака Мамая, які прикрашали тоді кожний селянський і козацький будинок. Кобза, що тримав козак, символізувала народну історію й мрії, кінь – його волю, дуб – його могутність. Часто на цих картинах можна побачити спис із козацьким прапорцем, а також штоф і чарку. Це були речі, зв’язані зі смертю козака – спис ставився на місце поховання, штоф і чарка лягали в могилу, і нагадували вони про швидкоплинність життя й козацької долі, адже погроза смерті в бої була повсякденною реальністю. У той же час поширюється так званий “книжковий портрет” – зображення засновників церков або людей, які надавали монастирям значну фінансову підтримку. У духовній культурі високого розвитку досягло хорове мистецтво. Уздовж багатьох століть національно-визвольної боротьби український народ поруч із піснями створював Думи – героїчну, драматизированную й разом з тим пронизану ліризмом поезію, що виконувалася під акомпанемент бандури, кобзи або ліри.

Думи й Народні пісні – це соціальна пам’ять народу, його бачення життя й історії

Творцями й хоронителями народного епосу були кобзарі.

Кобзарство – це своєрідне явище української народної культури, що видається художнє досягнення запорізького козацтва. Наскільки творчість кобзарів насичене конкретним історичним матеріалом і вірно передає характер подій, можна переконатися, порівнюючи їхнього добутку з історичними драмами, що з’явилися саме в той час в українській культурі. Великий крок уперед у розвитку української драми зробив ще Феофан Прокопович, написавши 1705 року драму “Володимир”, присвячену гетьманові Мазепі. Однак найпоширенішої в Україні тих часів була так звана “вертепна Драма “.

Вертеп – це дерев’яна скринька у вигляді хатинки, переділена на два поверхи. Замість акторів виступали у вертепі ляльки, якими керувала людина за вертепом, що проголошувала тонким або грубим голосом – відповідно ролі – слова персонажів. Українська вертепна драма складалася із двох частин: релігійної й интермедийной. У релігійній частині, що відбувалася на верхньому поверсі, переважали євангельські сюжети. В интермедийной – на нижньому поверсі – виступали фігури з народного життя: козак, поляк, литвин, москаль, циган. Вертепні актори (як звичайно це були бурсаки), не маючи можливості відкрито проголошувати свої думки й мрії, користувалися “езоповою мовою”, маскуючи образами релігійних і історичних сюжетів проблеми сучасного життя народу.

Згодом цей схований, завуальований стиль вираження будь-яких ідей художнього твору сприяв появі в українській культурі унікального стилю, що і дотепер по усьому світі зветься українського, або козацького барокко.

Успадковуючи високорозвинену й своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розцвіла й зміцніла в державі запорізьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила українському народу можливість при тяжких умовах соціального й національного гноблення під владою іноземних держав зберегти своє національне достоїнство.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Культура й традиції запорізьких козаків

Categories: Нові твори

Links