Лицарі (за народними легендами й переказами про козаків)

Величезні скарби таїть у собі усна народна творчість. І найбільшою окрасою її є народні пісні.

Як коштовні самоцвіти виграють розмаїттям кольорів, так і народна лірика виблискує багатством найрізноманітніших тем і мотивів.

У народі будуть вічно жити героїчні захисники рідної землі, оспівані в піснях. Завжди будуть хвилювати і зворушувати пісні про кохання, про людські взаємини. Немеркнучими будуть іскорки дотепів, веселощів жартівливих пісень.

У цих невеличких за розміром перлинах вмістилася вся велич народного досвіду і мудрості.

І тому пісня народу, як і його душа, невмируща.

Безсмертна народна пісня

Немає жодної людини, яку б з дитинства не чарувала народна пісня. Починаючи від материних колискових, вона сповнює наше життя ніжністю, розповідає про історію народу, відкриває перед нами світ.

У піснях оспівані неповторні пейзажі рідної землі: її тополі, явори й смереки, зорі, стежечки-доріженьки. У перлинах народної творчості звеличено працю, засуджено ледарство, черствість, байдужість. Прославлено в піснях щедрість і гостинність нашого народу.

Краса пісень сприймається душею. У цих словах втілено глибокі почуття любові до

Батьківщини. І саме тому народна пісня є безсмертною, як і сам народ.

Зернини духовності

Український народе творцем чудової обрядової пісні. Здавна пов’язана з язичницькими віруваннями, обрядова поезія славила звичайну люди-ну-трудівника, вела її в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Перед Новим роком та Різдвом виконувалися щедрівки та колядки. Із “засвіченою” зіркою від хати до хати ходили дружини колядників, бажаючи господарям

Жито, пшеницю та й засівати, Жито, пшеницю, всяку пашницю.

А перед Новим роком дівчата виспівували щедрівки, бажаючи “добрим людям” багатого урожаю, здоров’я та “славних гостей”.

Відомий український письменник І. Франко писав: “…бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-святковому, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні… Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами,- не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії”.

Колядки та щедрівки, незважаючи на своє багатовікове існування, не застаріли і несуть в собі духовну красу нашого талановитого народу.

Веснянковий розмай

Навесні пробуджується матінка-природа, несучи найніжніші почуття, радісний неспокій, викликаний початком польових робіт, сподівання на багатий урожай. М. Костомаров відзначав, що “в цих піснях (веснянках) постійно зустрічаються порівняння й символи, саме тому деякі пісні співаються раніше від інших, ніби узгоджуючись із станом природи.

Люди вірили в магічну силу весни, яка повинна була принести щастя та добробут:

Принесла я вам літечко,

Ще й рожеву квіточку,

Ще й зеленее житечко.

Ще й озимую пшеницю

І усякую пашницю.

Головною героїнею веснянок була дівчина. її турботи, настрій передавалися в драматичних діях – хороводах. З усіх куточків сіл лився чарівний мотив весняних пісень, що приносили на своїх крильцях маленькі “жайворонки”.

Тепло жниварських пісень

Увесь людський вік супроводять пісні: від колискової матері до патріотичних. Жниварські пісні становлять окрему сторінку в історії зародження й розвитку усної народної творчості.

Жниварський обрядовий цикл пісень становить згусток хліборобської гордості за результати своєї праці. У ньому струменять мрія про добробут, любов до рідної землі. Землероби звертаються до ниви, сонця, знарядь праці з надією на благополучне завершення робіт:

Ой кресали серпики на горі,

Дожинали житечко при зорі.

Ой кресали серпики, кресали,

Доки ми все житечко дожали.

Жниварські пісні пройняті оптимізмом, любов’ю до рідної землі. Як колоски пшениці в полі, котять вони свої мелодійні хвилі по українських просторах, прославляючи людину-трудівника.

Глибинний світ історичної пісні

Українські історичні пісні є славою народу, предметом його національної гордості. Вони були вірними супутниками історії нації, яка пройшла тернистими шляхами принижень, поневірянь, зради. Історичні пісні – згусток благородних ідеалів, що був рушійною силою дійової любові до батьківщини. Нам відомі пісні про напади турецько-татарської орди та визвольну боротьбу 1848-1854 років під приводом Богдана Хмельницького, про славних ватажків народних повстань та героїчні подвиги українського народу.

Відома українська письменниця Марко Вовчок відзначала, що “…краще від українських пісень нема ж в усьому світі великому”. Бо в них струменить світлий оптимізм, властивий народній творчості. Пісні були складені кобзарями, що закликали воїнів на боротьбу із загарбниками, творили славу їхній хоробрості. М. Рильський писав у поезії про вічність історичної пісні:

Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лицарі (за народними легендами й переказами про козаків)

Categories: Шкільні твори

Links