КУКУЧІН, Мартін
(1860 – 1928)
КУКУЧІН, Мартін (Kukucin, Martin; автонім: Бенцур, Матей – 17.05.1860, с Ясенова на Ораві, Серед.-Словац. обл.-21.05. 1928, м. Ліпник) – словацький письменник.
Мартін Кукучін, справжнє ім’я якого Матей Бенцур, народився в селі Ясенова на Ораві, в родині селянина. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії, спочатку в містечку Ревуце, потім у гімназіях Мартіна і Баньської Бистриці. У 1878 р. повернувся у рідне село вчителювати. Саме в цей час він написав свої перші нариси, замальовки, гуморески, новели, у яких прагнув правдиво і достовірно
Перші оповідання, написані Кукучіним у Празі, присвячені темі села. Зокрема, Кукучін змальовує процеси швидкої капіталізації села, Кукучін виступає з критикою нових капіталістичних відносин і намагається протиставити їм патріархальні звичаї предків, національні традиції, які віками формувалися на селі.
На 1890 р. припадає остаточне оформлення естетичних поглядів Кукучіна і його становлення як письменника. У цей час він створив і найкращі свої оповідання: “Ось помре дядечко із Хохолева” (1890), “На підконницькому балу” (“Na podkonickom bale”, 1891), “З теплого гнізда”, “Записки із сумного дому” (“Zapisky zo smutneho domu”,1894), а також повість “Дні гніву”. Основна тема цих творів – процес розшарування на селі, який призводить до забуття національних, патріархальних сільських звичаїв і трагічно, а інколи – трагікомічно, позначається на людських долях.
Після закінчення у 1893 р. університету Кукучін відправився у Далмацію на острів Брач, де йому запропонували місце окружного лікаря. У 1895 р. він відвідав Словаччину, але не залишився там, оскільки побачив, що справджуються його найгірші прогнози, що словацьке село стрімко капіталізується, втрачаючи той патріархальний і живий національний дух, який насамперед цінував Кукучін. Після цієї поїздки Кукучін більше ніколи не повернеться у Словаччину на постійне проживання, і його зв’язки з нею чимдалі, тим слабшатимуть. Кукучін починає писати нариси й оповідання вже на новому, далматинському, матеріалі.
Найвищим творчим досягненням цього періоду став роман Кукучіна “Дім під горою” (“Dom v strani”, 1903-1904). Ще перед написанням роману письменник у своїх подорожніх нотатках, які з’явилися під час подорожі Далмацією та Хорватією, писав: “Сьогодні громада розділилася на різні групи. Але ці класи допомагають, доповнюють одне одного і разом складають гармонійне велике ціле, яке й називається суспільством”. У романі Кукучін і намагається втілити свої утопічні ідеали про гармонійне співіснування двох суспільних сил – селянства і дворянства. У “Домі під горою” ці сили представлені, з одного боку, мудрим селянином Мате Берацу, а з іншого – розумною поміщицею Анзулою Дубчич. Проте вже сам розвиток конфлікту у романі, пов’язаний з нещасливим коханням доньки Мате і сина Анзули, доводить утопічність такого союзу.
Після роману “Дім під горою” письменник надовго змовк. У 1907 р. він втретє зробив різкий поворот у своїй біографії і разом з дружиною поїхав у Південну Америку, в колонію югославських емігрантів. У Пуенто-Аренас (Чилі) Кукучін працював у місії Червоного Хреста. У 1918 p., після утворення незалежної Чехословаччини, письменник повернувся на батьківщину, але, невдоволений тими соціальними суперечностями, які її в цей час шматували, знову поїхав у Югославію, де й провів свої останні роки, зрідка навідуючись у Словаччину.
Ще у Південній Америці він почав працювати над 5-томним романом “Мати кличе” (“Mat’ vola”), присвяченим слов’янам, які емігрували в Америку. Цей роман був опублікований в 1926-1927 роках. Повернувшись у Югославію, Кукучін працював над історичною трилогією з епохи “штурівського періоду” національної історії. Він встиг написати лише два романи цієї трилогії, які були опубліковані вже після його смерті. Це – “Лукаш Благосей Красот” (“Lukas Blahosej Krason”, 1929) і “Богуміл Валізлость Забор” (“Bohumil Valizlost’ Zabor” ,1929).
Помер Кукучін 21 травня 1928 року в Югославії, а в жовтні того ж року його перепоховали у м. Мартін, що у Словаччині.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)