Іль нас із Європою сперечатися нове? Іль російський від перемог відвикнув? А. З. Пушкін. Наклепникам Росії Розгляд слов’янського світу у його сучасному ментальному вимірі розкриває безліч гострих проблем, що розривають його й так умовні єдність і цілісність. Весь пучок соціокультурних проблем, котрі підривають слов’янське єдність, коріниться у типологічне відмінності менталітетів і розгалуженні історичних шляхів слов’янських народів в в Новий час. Тим часом мрія возз’єднання слов’янства і становить завжди сутність “слов’янської
ідеї”, займала слов’янофілів, панславістів, грунтовиків, великоросійських націоналістів і імперіалістів і навіть таких прибічників глобального “усеєдності”, як В. Соловйов. Як відомо, національний менталітет включає у собі, у найбільш фундаментальної, природну семантику – ландшафтну, кліматичну, биосферную. Та й це, дуже розмаїту культурну семантику дуже важко узагальнити стосовно кожному межэтническому єдності (наприклад, славянству). Якщо, приміром, російський менталітет (як і чудово показав ще М. Бердяєв в “Витоках й соціальному значеннях російського комунізму”, називаючи
менталітет “пейзажем російської душі”) спирається для сприйняття і переживання безмежного російської рівнини, то югославський (скажімо, сербський) менталітет відображає, з одного боку, гірський пейзаж тісного Балканського півострова, з другого, – включає у собі близькість до південному морю (Адріатиці). Словацький менталітет також включає у собі семантику гір (Татри) і долин, але вже має морського, середземноморського компонента, а польський менталітет, будучи рівнинним, немає масштабу бескрайности, як російський, зате включає приморський (балтійський) компонент, дуже погано виражений у російському менталітеті, притому виключно на Російському Півночі (Беловодье). Уже рівні ландшафтних компонентів і природних орієнтацій очевидно, що це ментали-теты важко зберегти й навіть неможливо з’єднати чи несуперечливо поєднати між собой36. Так само проблематично єдність спільнослов’янського менталітету у плані историко-архитектоническом. Будова національного менталітету можна як архітектоніки епохальних пластів культурно-історичного семантики. Так, архітектоніка російського менталітету складається з глибинного пласта язичницької міфології (дуже редуцированном, стертом й символічно замаскованому вигляді), з якого надбудовується пласт східнохристиянською, православної семантики (котра утворює разом із язичництвом “амальгаму” двоеверной картини світу). Далі поступово стверджується секуляристська семантика, що у “зняте” вигляді вбирає у себе та поганські, та православні ценностно-смысловые компоненти, экстраполируемые на нерелігійні предмети навколишнього світу. На закінчення до поверховим шарам російського менталітету приєднуються специфічно переломлені компоненти політичної ідеології тоталітарної держави, економічні та техніко-технологічні компоненти, в сенсовому, де ландшафтне зміст різних слов’янських культур і менталітетів представлено з кількох змістовних – географічної, історичної, релігійної, фольклорній і художественно-эстетической – точок зору відношенні срастающиеся з нижележащими ментальними пластами – сакрального і секуляризованого світовідчуття, створюючи єдине і щодо незбиране простір національного менталітету. Якщо ж, порівнювати, за тією ж схемою уявити архітектоніку западно-славянского (наприклад, польського) менталітету, то, очевидно, що загальним з російським менталітетом буде лише глибинний архаїчний пласт великої слов’янської міфології і праслов’янське мовні конструкції (не, втім, впливові складові цього менталітету). Над ним саме в западнославянском менталітеті надбудовується потужний пласт християнської догматики (католицького штибу), потім – секуляризованому семантики, яку дуже впливає той самий католицька семантика, що постає в “зняте” вигляді й экстраполированная різні сфери – політики, моральності, побуту. І лише поверхневому шарі западно-славянского (зокрема, польського) менталітету ми зустрічаємо експансію загальноєвропейських цінностей і норми, історично що у Польщі, починаючи з середньовіччя якщо й закінчуючи Європейським співтовариством. Отож росіянин і, наприклад, польський менталітети (навіть абстрагуватися від природно-ландшафтных відмінностей) “дивляться” врізнобіч і збігаються ні з свою неповторну духовну спрямованості, ні з своєму ценностно-смысловом наповненні, ні з цивілізаційної перспективі. Це ж можна, н
априклад, сказати про чеському і словацькому, про сербському і хорватському, про західноукраїнському і восточно-украинском менталитетах, їхнім виокремленням дуальные опозиції.
