“Куди йдемо? Який лишаємо слід?” (за творами Л. Костенко)
Людина. Вінець Божого творіння. Творець людської історії. Чи часто вона згадує про це? Чи часто вона замислюється над тим, що вона – Людина, що все в її житті залежить від неї, що світ буде таким, яким робить його вона, що майбутнє – це результат її життя, наслідок кожного дня, прожитого нею? Мабуть, у вирі щоденних проблем людині не часто доводиться згадувати це. І тільки іноді, коли у неї відповідний настрій, навіяний чимось вічним, людина може осмислити своє життя, а потім, наприкінці свого життєвого шляху, можливо, пожаліти, що таких хвилин
Поезія Ліни Костенко, поезія, що здатна проникати у найпотаємніші куточки людської душі і свідомості, адже створена людиною, яку Всевишній наділив рідкісним даром проникати в суть буття, осягнути суть Всесвіту, “доторкнутися” до буття, здатна нагадувати людині про вічні питання – про сенс людського життя, про вічні, справжні цінності людства і про швидкоплинність вартостей матеріальних. Поезія Ліни Костенко – це безупинна робота думки в намаганні осягнути вічність і безкінечність, це болісне намагання вмістити и себе любов і ненависть, ніжність і нещадність, пам’ять і вибуття.
Вірші
…ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі…
Адже в кінці нашого життя ми маємо звітуватися про те, як його прожили, бо від кас залежить “вік прожити, як належить”:
Настане день, обтяжений плодами.
Не страшно їм ні слави, ні хули.
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав’язь все-таки дали.
Щодня людина повинна думати, який слід вона залишить після себе, чи будуть після неї “неба очі голубі”, чи не вимруть “ліси, як тур”, чи буде “земля в цвітінні”. Людина сама має вибирати свій життєвий шлях, свою стежку, іти по ній чесно й гордо, з любов’ю і радістю, з вірою і надією, не втратити, не розгубити на цій дорозі свою честь і гідність, прожити так, щоб нащадки добре згадували, щоб залишити добрий слід. Ліна Костенко нагадує нам про те, що ми самі господарі своєї долі, бо обираємо її самі:
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці.
Наше життя повне проблем і турбот, за якими багатьом ніколи думати про вічне і прекрасне. Я вважаю, що поезія Ліни Костенко – це саме те вічне, що настроює людину на роздуми про сенс життя, сутність буття, що вчить нас жити, жити гідно людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)