Кучмук Володимир Програмування на мові ДОВІР’Я
(c) Володимир Кучмук, 2002-2005
Програмування
На мові
ДОВІР’Я
Пробний екземпляр для отримання ISBN у Книжковій палаті України.
#define ukrainian “world\culture\ukrainian. h”
#define \x0D ;
#include ukrainian
Extern more
Main ()
{
/ -1 /
;
– Учора до нас надійшла досить дивна, я би сказав, несподівана, пропозиція, – відкрив звичайну оперативну нараду невеличкого впроваджувально-торгівельного товариства “Допомога” його голова Анатолій Полотан. – До мене звернувся, так би мовити, потенційний кандидат у депутати обласної ради з проханням
– Він, мабуть, наслухався телебалаканини про успіхи закордонних іміджмейкерів та чудеса виборчих технологій, – перебив його заступник голови підприємства Олександр Романів. – Але це ж не наш профіль, Толю. Технічні розробки…
– Як завжди Сашко співає свою пісню про техніку, – перейняв слово Вадим Трощук, який також займав у “Допомозі” посаду заступника голови. – Згадай краще наше негласне правило: “Ми робимо все, що тільки можна зробити за допомогою розуму”. Гадаю, що цей випадок саме те, що нам варто спробувати.
До розмови підключився
– А що? Ми можемо спробувати свої сили у цьому виді діяльності. Взагалі – досвід соціальних розробок не завадить.
– Та навіщо такий досвід нам потрібен? – вів своє Олександр. – Ну, приміром, не виграє він вибори. Тоді буде звинувачувати нас. На відміну від технічних розробок, тут критерій один: наш замовник повинен перемогти. І навіщо нам зв’язуватись з цією політикою?
Анатолій подивився на товаришів і сказав:
– Усі ми добре розуміємо, що це може бути зовсім новим завданням для нас. – Він подивився на Олександра. – Але зауважу, що у нас є можливість маневру: наш замовник уже дещо запізнився. Власне, він звернувся до нас, за порадою свого знайомого, якому ми розробили систему охорони. Хтось був дуже балакучим при її встановленні, – він подивився на Віктора, який підняв очі догори і посміхнувся. – Перевага ситуації в тому, що на перемозі він, здається, не наполягає, але хоче використати свій шанс покрутитись у обласній політиці.
– Що ж. Якщо так, то можна спробувати, – погодився Олександр.
На перший погляд може показатись дивним, що маленьке підприємство мало аж три посади заступників голови, але в цій фірмі були свої особливі погляди на штатні вакансії: в залежності від ситуації впроваджувальна компанія “Допомога” могла собі дозволити мати чотирьох інженерів, чотирьох слюсарів, чотирьох секретарів, чотирьох вантажників, чотирьох конструкторів, чотирьох менеджерів та маркетологів… В особах тих же самих Віктора, Анатолія, Вадима та Олександра.
Кожен із них мав у статутному фонді товариства по двадцять п’ять відсотків капіталу. Тому між учасниками цього підприємства взагалі не було ніякої різниці. Президент був обраний за допомогою жеребу і його посада практично не давала йому ніяких переваг перед іншими. Тобто кожен учасник компанії мав право оперативно підписувати будь-який документ, зробивши відповідну відмітку у спеціальному журналі – для того щоб інші знали поточний стан справ.
Взагалі, хлопці знали один одного змалку. Жили в одному дворі; разом ходили до дитсадка, а потім до школи; разом їздили до інституту, який закінчили нещодавно. Більше того, вони обрали однакову спеціальність і тому вчились в одній групі. І якось так само собою вийшло, що і надалі вони зайнялись спільною роботою, яка, головним чином, торкалась розробок та виробництва різних електронних приладів на замовлення, таких як, наприклад, детекторів присутності, детекторів радіохвиль для находження “жучків” в офісах, пристроїв для освітлення під’їздів або кодових замків.
Тому зрозумілим було хвилювання Олександра при обговоренні питання – це було перше замовлення, яке відносилось до іншої сфери діяльності.
– Бачу, що всі готові і можна приступати до мозкового штурму, – підсумував результат дискусії Вадим.
Кожен сів зручніше за круглим столом для засідань. На столі вже лежав портативний магнітофон. Біля кожного хлопця лежали листки паперу та олівці. В невеличкій кімнаті, крім стола засідань, стояла шафа з книгами та документами і ще два столи: один з комп’ютером, а другий, робочий, з усім, що потрібно для роботи з електронними схемами: від осцилографа до паяльника.
Анатолій увімкнув магнітофона на запис.
Вадим. Починаємо. Стандартні передвиборчі технології…
Віктор. Канали впливу: телебачення, радіо, преса…
Олександр. Передвиборні зустрічі…
Вадим. Поїздки…
Анатолій. Календарики… Агітація по домівках…
Віктор. Канали преси треба розробити детальніше… У потенційного виборця залишається документальне підтвердження “уваги” кандидата…
Вадим. Крім того, цей шлях дешевший…
Олександр. Поштові скриньки?
Анатолій. Рекламні листівки?
Віктор. Інтернет?
Вадим. Можливо, але не зараз. Підтвердження уваги повинно бути корисне, у спосіб, який може використовуватись якнайчастіше в домі…
Віктор. При цьому буде закріплюватись позитив: кандидат уже на стадії передвиборчої кампанії дбає про своїх виборців…
Вадим. Треба залишити щось корисне в руці майбутнього виборця…
Олександр. Надписи на товарах?
Вадим. Там, де люди бувають часто…
Віктор. Біля хлібних відділів у магазинах…
Анатолій. Базари…
Вадим. Якщо заплатити якомусь виробникові, то можна дещо знизити хоча б ціну на картоплю…
Олександр. Торгувати можна прямо біля плаката з кандидатською передвиборною платформою…
Анатолій. Гуморист… Безкоштовні обіди для малозабезпечених?
Олександр. У знижках щось таке є…
Віктор. Заручитись підтримкою авторитетних у області осіб…
Вадим. Передвиборчий фольклор…
Анатолій. Пісні, анекдоти…
Олександр. Стандартна підтримка “зірок”…
Віктор. Хочеться чогось новенького, несподіваного…
Вадим. Може якісь акції на захист прав споживачів…
Анатолій. Невеличка пропагандистська кампанія по якості продукції…
Олександр. Використати найдешевші в місті магазини…
Віктор. Зацікавити їх.
Анатолій. Який вони будуть мати зиск?
Віктор. Коли “наш кандидат” виграє…
Вадим. До речі, хто він такий?
Анатолій. Здається, звичайнісінький сучасний пройдисвіт. Синок свого папи. Папу-то ви повинні знати, він працює директором однієї маріупольської експортно-імпортної фірми.
Вадим. То, може, ми просто марнуємо час? Навіщо нам штовхати такого?
Анатолій. Цей синок, здається, ще не зовсім зіпсований. На нього ще можна вплинути…
Вадим. А мені здається, що насправді ми отримали завдання по програмуванню потенційного виборця на позитивний для цього кандидата результат. І виборцю залишиться тільки прийти на дільницю та кинути бюлетеня до скрині, як запрограмованому роботу…
Анатолій. А ця ідея про програмування видається досить цікавою…
Вадим. Можемо проробити…
Віктор. Як обманути виборців?
Анатолій. Їх і без нас обмануть…
Олександр. А якщо спробувати вплинути на цей процес. З метою поставити, нарешті, у відповідність обіцянки та їхнє виконання політиками…
Вадим. Відходимо від теми. Але, схоже, ми намацуємо щось цікаве…
Анатолій. Що ти хочеш сказати?
Вадим. Питання програмування. Як програмування роботів. У такому випадку виборці… Вони, можна так сказати, немовби роботи…
Віктор. Люди – роботи?
Вадим. А чому б нам не спробувати взяти цю тезу за основу?
Олександр. Але людина – вінець природи… Причому тут робот?
Вадим. Людина відрізняється від робота не тим що створює, а тим що творить, находить щось нове, досі незнане.
;
;
/ -2 /
;
Анатолій подивився на Вадима і вимкнув магнітофона.
– Хлопці, а Вадик, здається мені, про це вже думав самостійно.
– Так, – підтвердив Вадим. – Ця тема є складовою частинкою моєї загальної гіпотези про Всесвіти.
– Про Всесвіт? – уточнив Віктор.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)