Кроме любви твоей, мне нету солнца
Твір за віршем В. Маяковського “Лілічко! (Замість листа)”. Серце ніколи не узгоджує з розумом прихід кохання. Поет В. Маяковський 1915 р. закохався в заміжню жінку Шлю Врік, яка слала йото музою на довгі роки. Дружні стосунки з родиною Еріків тривали до самої смерті Маяковського. Довгий час вони жили втрьох в одній квартирі. Осип Брік займався видавництвом віршів Маяковського. Коли 1928 р. вийшов перший том зібрання творів поета, то в ньому була зазначена посвята: “Л. Ю. Б, незважаючи на те, що Маяковський за цей час не раз серйозно закохувався
Все равно любовь моя
тяжелая гиря ведь
висит на тебе, куда ни бежала б.
Для Маяковського кохання цієї жінки уособлює все найкраще в цьому світі:
Кроме любви твоей,
мне
нету моря!
Кроме любви твоей,
мне
нету солнца!
Ні
Если б так любовь измучила,
Он любимую на деньги б и славу выменял,
а мне ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
Не осяяне коханням життя втрачає будь-який сенс, перетворюється на низку сірих суєтних буднів, у яких немає місця поетичному натхненню:
!суетных дней взметенный карнавал растреплет страницы моих книжек!
Слов моих сухие листья ли заставят остановиться, жадно дыша?
Проте звести рахунки з життям поету не дозволяє погляд коханих очей:
И в пролет не брошусь,
и не выпью яда,
И курок не смогу над виском нажать.
Надо мною,
кроме твоего взгляда,
не властно лезвие ни одного ножа.
Цей вірш – крик душі, крик відчаю і водночас ствердження того, що, незважаючи на розлуку, кохання не стало меншим, воно не згасло. Тому-то останні рядки вірша, які сповнені надзвичайної ніжності, звучать як благословіння коханій жінці:
Дай хоть
последней нежностью вистелить
твой уходящий шаг.
Почуття, змальоване Маяковським у цьому вірші, попри трагічний фінал-розрив, утверджує непереможність життя і кохання. В. Маяковський був людиною з глибоким внутрішнім світом. Йому були неприйнятними меркантильність обивательської психології, тупе самовдоволення ситості. Він прагнув оновлення здрібнілого зашкарублого світу. Свою місію як поета він вбачав у тому, щоб пробуджувати людей, спонукати їх не дивитися лише собі під ноги, а звернути погляд до зірок, адже ж вони навіщось потрібні! Один із його ранніх віршів називається “Послухайте!” (1914). Це крик самотньої людини, яку ніхто не чує:
Послушайте!
Ведь, если звезды зажигаюг –
Значит – зто кому-нибудь нужно?
Значит – кто-то хочет, чтобы они были?
Автор з болем говорить про те, що так не може бути, щоб людина була байдужою до високого, духовно мертвою, помічала лише те, що має матеріальну цінність. Він переконаний, що прекрасне теж комусь потрібне і хоче, щоб таких людей було більше. Ліричний герой вірша вривається до Бога,
!плачет,
целует ему жилистую руку,
просит –
чтоб обязательно была звезда! –
клянется –
не перенесет эту беззвездную муку!
І в цьому виявляється відчуття гострої погреби вищих ідеалів, мрій, краси. Своїм віршем Маяковський запрошує читача до бесіди. Це запрошеиня досить переконливе, бо в кінці назви вірша стоїть знак оклику, який надає твору емоційної виразності. В іншому вірші – “А вы могли бы?” – поет не менш емоційно говорить про своє прагнення внести у сіру буденність несподівані яскраві кольори:
Я сразу смазал карту будня,
плеснувши краску из стакана.
Саме у повсякденних речах він здатен бачити незвичне:
!я показал на блюде ступня косые скулы океана.
На чешуе жестяной рыбы прочел я зовы нових губ.
Проте поетові замало того, що він може так незвично, свіжим поглядом бачити навколишній світ. Він спонукає читача замислитися над своїми можливостями, розвинути свою факгазпо, зробити щось незвичне, чого іще ніхто ніколи не робив:
А. вы ноктюрн сыграть могли бы,
на флейте водосточных труб?
То ж давайте, наслідуючи великого поета, пильніше придивлятися до навколишнього світу і до себе в ньому, помічати все прекрасне в ньому і в собі, розвивати свої якості, перетворювати кожен будній день на свято буття у цьому світі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)