Краса в образі персонажа у романі Толстого “Війна й мир”

Відкриємо академічний “Словник російської мови”: “Краса – властивість за значенням прикметника гарний”, “гарний – приємний на вид, що відрізняється правильністю обрисів, гармонією фарб, тонів, ліній, що відрізняється повнотою й глибиною внутрішнього змісту, розрахований на ефект, на зовнішнє враження”. Кожне із цих визначень може знайти своє підтвердження на сторінках роману Л. Н. Толстого “Війна й мир”, тому що тут присутні й краса душі, і помітна зовнішня краса тіла, і прекрасна російська природа, і краса людських

відносин, і велич ратної праці

Спробую довести, що краса проявляється в образі самої улюбленої героїні Толстого – Наташи Ростовой. Зовні вона далеко не красуня, у романі є жінки, буквально блещущие красою. Це, наприклад, Элен Курагина. Але її фізична краса нічого, крім фізичного задоволення, дати не може. У зовнішності Наташи немає нічого помітного: “чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка, зі своїми дитячими відкритими плічками, що вискочили з корсажа від швидкого бігу, зі своїми назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними руками й маленькими ніжками” – така тринадцятилітня

дівчинка Наташа в момент нашої першої зустрічі з нею на сторінках роману. Через два роки ми побачимо неї у Втішному: чорноволоса, чорноока, дуже тоненька, у ситцевому платті – нічого особливого в зовнішності дівчини немає.

Не яскрава зовні, Наташа обдарована красою й багатством голосу, що відбиває багатство її внутрішнього миру. Так, про її голос знавці судили, що він ще не оброблений, але тлумачили про цього лише посла того, як вона закінчувала співати. А поки звучав цей голос – забували про його “необробленість” і лише насолоджувалися ім. Саме спів сестри виводить Миколи Ростова з найсильнішої депресії після карткового програшу, розкриваючи йому вся пишнота й багатство миру

Обдарованість героїні проявляється й у глибокому відчутті краси природи, що змушувало неї забувати про усім. Наташа – втілення променистого життя – представляє повний контраст із мертвущою нудьгою світської вітальні. З’являючись же в сонячний день у лісі, або на тлі залитого місячним світлом парку, або серед осінніх полів, вона всією своєю істотою гармоніює з невичерпним життям природи. У Втішному князь Андрій чує її голос, що говорить про принадності ночі, про неможливість спати серед чарівної краси природи, і я гадаю, що саме в цей момент зароджується його почуття до незнайомого досі дівчині

Краса душі Наташи позначається й у її чуйності, у її надзвичайно тонкій і глибокій інтуїції. Завдяки цій властивості вона догадувалася про те, що не було договорено словами, і, незважаючи на відсутність життєвого досвіду, правильно розуміла людей. Щодо цього дуже показові її ранні симпатії до Пьеру, зовні трохи смішному, товстому; порівняння Бориса Друбецкого з вузькими довгими годинниками; її антипатія до Долохову, що так сподобався всім Ростовим. Про глибину інтуїції Наташи свідчать і її слова про те, що Микола ніколи не жениться на Соні

Після смерті князя Андрія Наташа, що важко пережила його загибель, . випробовує почуття відчуження від своєї сім’ї, та й всіх людей. Але от отримана звістка про смерті Пети. Розпач доводить мати майже до з мия. Наташа бачить ридаючого батька, і “щось страшно боляче вдарило її в серце”. Все відчуження пропадає, вона – втілена розрада: не відходить від матері ні вдень ні вночі. Тільки людина з більшим і гарним серцем здатна забути про власне горе заради порятунку самої рідної й близької істоти

А от ще один епізод роману, що доводить красу й широту душі героїні. Під час від’їзду з Москви вона, що виявила розумний практицизм, кмітливість і спритність при укладанні речей, довідається про відмову батьків дати пораненим місця на підведеннях. Мабуть, уперше ми бачимо Наташу Ростову в гніві: “Це гидота! Це мерзенність!” Її особа знівечена злістю, вона кричить на матір, а вчинок – світлий і гарний. І батьки погоджуються з дочкою – віддають пораненим підводи, але ж на них могло б бути вивезене її майбутнє придане

На мій погляд, краса Наташи розцвіла в заміжжі й материнстві. Помнете, як, вся одухотворена радістю, героїня біжить назустріч приехали після довгої відсутності Пьеру? Стара графиня Ростова навіть уважає, що дочка доводить свою любов до крайності, що нерозумно, але ця думка, по-моєму, – результат холодного світського виховання

Питання про теперішнє життя піднімається й у добутку Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Цю проблему автор не міг обійти, тому що роман – якийсь аналог Біблії, а в ній, як відомо, можна знайти відповідь майже на будь-яке питання. Міркування героїв на цю тему, їхні суперечки між собою, їхнє тлумачення теперішнього життя змушують і читачів замислюватися над своїм життям, над її змістом. Погляди героїв роману на поставлену проблему неоднакові, і, коли читаєш цю книгу, стежиш за думками одного, аналізуєш сказане іншими. З кимсь ти погоджуєшся, а точку зору іншого категорично відмовляєшся розділяти, а може, і зовсім залишишся при колишній думці, по-своєму розуміючи теперішнє життя. Погляди ці формуються під впливом різних факторів. Людина дуже довго шукає те, що йому дійсно потрібно, безліч разів міняє із цього приводу своя думка. Так і багато героїв роману не відразу зрозуміли, яка ж життя є дійсно теперішньої, а багато хто не довідалися цього взагалі.

Так, Андрій Болконский, розчарувавшись у колишньому, світському способі життя – нудн і одноманітному, – намагався знайти життя справжню на війні. Він жадав слави, подвигу, становив стратегічні плани й мріяв, як урятує армію в критичний момент. Але після неба Аустерлица те, до чого він прагнув на війні, відійшло на другий план. Слава, великі люди (Наполеон) – все ничтожно перед вічністю. Болконский усвідомив, що це не є теперішнє життя, і його пошуки такозой продовжилися

Життя Пьера Безухова спочатку становили розваги, виходи у світло, гульби, ризиковані п’яні забави (історія з ведмедем і квартальним). Очевидно, за допомогою всього цього він відволікався від хвилюючих його проблем. Серйозна зміна в його поглядах відбулася після зустрічі з масонами й вступу в це суспільство. Тепер для нього відкрилася віра в братерство людей, у ньому прокинулася чеснота, з’явилося бажання допомогти навколишньої. Із цією метою він їде у свій маєток, де має намір полегшити положення народу, побудувавши лікарні й школи. Повернувшись, він відвідує свого друга князя Андрія

Між ними відбувається серйозна розмова, більше того, теперішня суперечка, у якому кожний намагався довести правоту своїх поглядів і переконань. Болконский говорить, що його мудрість тепер – це життя для себе, тому що він знайшов спокій тільки після того, як перестав жити для інших. А Пьер заперечує: як же любов до ближнього й самопожертва? Друзі не можуть прийти до єдиної думки тому, що перебувають на різних стадіях духовного розвитку, мають різний життєвий досвід. Але головне в іншому: вони не зупиняються у своїх пошуках теперішнього життя

Толстой пише, що саме після цієї суперечки у внутрішньому світі князя Андрія починається шумування. А винуватницею чергової зміни стає Наташа Ростова. Коли Болконский у Втішному почув її голос, її захват перед принадністю чарівної місячної ночі, все це запало йому в душу, і він не раз задавався питанням: чому вона так рада й про що вона думає? І тоді ж вирішив для себе, що життя не скінчилося й що тепер його завданням буде, щоб усі довідалися про нього, щоб не жили незалежно від нього, від його життя, а “щоб на всіх вона відбивалася”. Пізніше Андрій згадав слова Пьера й подумав, що той був прав. І тепер князь Андрій теж починає вірити в можливість щастя. Із цього моменту й починається нове розуміння теперішнього життя князем Болконским. Любов до Наташе змінила його. Він ділиться з Пьером і говорить про свої почуття, додаючи, що він жахливо мучився й страждав, але цих борошн не віддав би нізащо у світі. Він вимовляє такі слова: “Я не жив колись. Я тільки тепер живу”. Тепер, коли він страждає й любить одночасно, він уважає, що живе, живе по-справжньому. Чому ж князь Андрій говорить, що не віддав би цих мучень і страждань, що тільки завдяки їм і живий? Виходить, теперішнє життя повинна поряд із щасливими митями містити й страждання

У ній повинні сполучатися погане й гарне, радісне й смутне, щастя, любов і розчарування. Тільки страждаючи, ми можемо зрозуміти щиру ціну тому, що в нас є, і по-справжньому дорожити цим

Князь Андрій пізнав все це, тому можна сказати, що він знайшов те, що шукав, знайшов теперішнє життя. Я вважаю, що Л. Н. Толстой зв’язує поняття “теперішнього життя” із князем Андрієм. З мого погляду (може бути, і невірної), саме він коштує вище всіх у романі, адже йому вдалося зрозуміти те, чого багато хто не усвідомлювали. Візьмемо того ж Пьера Безухова. Розчарувавшись у масонстві, він, зрештою, знаходить щастя з Наташей у сімейному колі

Але їхнє життя протікало спокійно, вони були просто щасливі й не страждали, не намагалися більше шукати нічого кращого для себе. А князь Андрій, зрозумівши зміст щирого життя, іде в інший світ і прилучається як би до божественного. У кожному разі для Толстого, по-моєму, важливо не досягнення мети, а саме її пошук – пошук “теперішнього життя”.