Розкриття поняття “діалектика душі” в романі Л. Толстого “Війна і мир”

У своїй епопеї “Війна і мир” Л. Толстой зумів створити неповторні образи, зосередившись на становленні героїв як особистостей, духовному розвитку кож­ного. Толстой показав, як найрізноманітніші життєві враження чи події виявляються вирішальними, спричиняють моментальні зміни у життєвій позиції ге­роя, в його уявленні про світ і самого себе в цьому світі. Письменник зробив у літературі відкриття, яке згодом назвали “діалектикою душі” Толстого.

Толстой розрізняє два основних стани в людській душі: те, що робить людину людиною,

моральну її сутність, стійку і незмінну, і несправжнє, те, що накладає суспільство (світський етикет, бажання кар’єрного росту і дотримання зовнішніх пристойностей). “Історія душі” – так називається процес, протягом якого люди­на проходить злети і падіння і, позбувшись зайвої “метушні”, в результаті стає справжньою. Такий герой найбільш важливий для автора, тому Толстой прагне відчути й показати людину у найвідповідальніші моменти її життя.

Наприклад, таким переломним етапом для П’єра Безухова є 1812 рік, особли­во ж його перебування в полоні. Саме тоді, зазнавши різноманітних поневірянь, П’єр

навчився цінувати по-справжньому життя. Там же, зустрівшись із Платоном Каратєвим, він доходить висновку, що всі нещастя людські виникають “не через нестачу, а через надлишок”. Каратаєв живе у цілковитій згоді з усім світом. Йому не притаманне прагнення змінити навколишнє середовище, переробити його відповідно до якихось абстрактних ідеалів. Він почувається частинкою єдиного природного організму, живе легко й радісно, що значною мірою впливає й на світосприйняття П’єра Безухова. Завдяки Платону та іншим солдатам П’єр долучається до народної мудрості, досягає внутрішньої свободи та спокою.

З-поміж усіх героїв роману “Війна і мир” саме Безухова, на мою думку, можна назвати правдошукачем. П’єр – людина інтелектуальна, шукає відповіді на найголовніші моральні, філософські, соціальні питання, прагне з’ясувати, у чо­му ж полягає сенс людського буття. Герой Толстого добрий, самовідданий, без­корисливий. Він далекий від матеріальних інтересів, адже у нього є дивовижна здатність не “заражатися” підлістю, користолюбством й іншими пороками сус­пільства, що оточували його. І все ж лише відчуття причетності до народу, усві­домлення загального національного лиха як особистого горя відкриває перед П’єром нові ідеали. Незабаром Безухов знаходить довгоочікуване щастя поряд з Наташею, яку потай навіть від самого себе любив все життя.

Глибоке внутрішнє переродження відбувається і з Андрієм Волконським. Роз­мова Андрія з П’єром на поромі, зустріч зі старим дубом, ніч в Отрадному, лю­бов до Наташі, друге поранення – всі ці події спричиняють різкі зміни в його духовному стані. Подібні зміни відбуваються і з Наташею Ростовою, і з її бра­том Миколою, і з Марією – всі улюблені герої Толстого проходять довгий шлях, перш ніж позбутися усього штучного, що в них було, знайти нарешті себе.

На мою думку, невипадково в романі всі улюблені герої автора припускаються трагічних помилок. Очевидно, письменникові важливо бачити, як вони спо­кутують свою провину, як самі усвідомлюють ці помилки.

Князь Андрій іде на війну 1805 року, бо втомився від світського базікання, він шукає чогось справжнього. Волконський, як і його кумир Наполеон, дуже хоче знайти “свій Тулон”. Проте мрія і реальне життя відчутно різняться, осо­бливо коли князь Андрій опиняється на полі бою. Андрій Волконський, як і Наполеон в битві біля Арколі, підхопив прапор на полі Аустерліца і повів за собою війська. Але прапор цей, який в його мріях так гордо тріпотів над його головою, насправді виявився лише важкою і незручною палицею: “Князь Андрій знову схопив прапор і, тягнучи його за держак, біг з батальйоном”. Толстой заперечує і поняття красивої смерті, тож навіть опис поранення героя дано в дуже різкій формі: “Ніби з усього розмаху міцним києм хтось із найближчих солдатів, як йому здалося, ударив його в голову. Трохи боляче це було, а головне, неприєм­но…” Війна безглузда, і прагнення уподібнитися до Наполеона, людини, яка її розв’язала, автор не приймає. Мабуть, саме тому, уже поранений князь Андрій, лежачи на полі бою, бачить над собою високе, чисте небо – символ істини: “Як же я не бачив раніше цього високого неба? І який же я щасливий, що впізнав йо­го нарешті. Так, все облуда, все обман, окрім цього нескінченного неба”. Князь Андрій зрікається обраного шляху, слави і символу цієї слави – Наполеона. Він знаходить інші цінності: щастя просто жити, бачити небо – бути.

Герой одужує і повертається до свого родинного маєтку. Він їде до родини, до своєї “маленької княгині”, від якої він колись втік і яка ось-ось мала народити. Однак Ліза помирає під час пологів. Душа Андрія в сум’ятті: він страждає через від­чуття провини перед дружиною. Князь Андрій зізнається П’єру: “Я знаю в житті тільки два справжні нещастя: докори сумління і хвороба. І щастя є тільки відсут­ність цих двох зол”. Під Аустерліцом герой збагнув велику істину: нескінченна цінність – це життя. Але нещастям в житті можуть бути не тільки хвороба або смерть, а ще й неспокійна совість. Перед битвою князь Андрій готовий був за хвилину слави заплатити будь-яку ціну. Але коли померла дружина, він зрозумів, що жодний Тулон не вартий життя близької людини. Після розмови на поромі з П’єром Везухова про сенс буття, про призначення людини Андрій нарешті відчуває, що він від­критий для людей. Мабуть, тому і з’являється в його житті Наташа Ростова, чия природна внутрішня краса спроможна відродити душу Волконського до нових почуттів.

Мені здається, що незадоволеність собою властива всім талановитим і непересічним людям. Саме в цьому безперервному внутрішньому борінні думки і почуттів, у невпинних пошуках сенсу життя, у мріях про корисну для всього на­роду діяльність й виявляється духовна краса героїв Толстого. На мій погляд, невипадково й те, що роман має відкритий фінал, адже письменник завершує свою епопею сном Ніколеньки Волконського, у якому він бачить себе, дядька П’єра і по­мерлого батька на чолі “правого” війська. І хто зна, можливо, Ніколенька та діти Безухова так само болісно шукатимуть свій шлях у житті, як їхні батьки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розкриття поняття “діалектика душі” в романі Л. Толстого “Війна і мир”

Categories: Твори на вільні теми

Links