Кохання у житті Марини Цвєтаєвої
Талант Марини Іванівни Цвєтаєвої виявився дуже рано. З дитячих років її душа прагнула багато зрозуміти і відчути, довідатися та оцінити. Звичайно ж, така палка і рвучка натура не могла не любити і обійти стороною велике почуття любові у своїй творчості. Кохання у ліриці Марини Іванівни – безмежне море, некерована стихія, що повністю захоплює і поглинає. Лірична героїня Цвєтаєвої розчиняється в цьому чарівному світі, страждаючи і мучачись, горюючи і засмучуючись:
Учора ще в очі дивився, А нині – все коситься убік! Учора ще до птахів сидів,
Марині Іванівні дано було пережити божественне почуття любові, втрати і страждання. Із цих випробувань вона вийшла гідно, перелив їх у прекрасні вірші, що стали зразком любовної лірики. Цвєтаєва у коханні безкомпромісна, її не влаштовує жалість, а тільки щире і велике почуття, у якому можна потонути, злитися з коханим і забути про навколишній жорстокий і несправедливий світ. На жаль, радостей випадало мало, а горя вистачило б на десяток доль. Але Марина
Є щасливі і щасливиці, Співати не здатні. Їм – Сльози лити! Як солодко вилитися Горю – зливою заливною! Щоб під каменем щось здригнулося. Мені ж – покликання як батіг – Меж стогону надгробний борг велить – співати.
“Цвєтаєва – зірка першої величини. Блюзнірство блюзнірств – ставитися до зірки як до джерела світла, енергії або джерела корисних копалин. Зірки – це колихаюча духовний світ людини тривога, імпульс і очищення роздумів про нескінченність, що нам незбагненна…” – так писав про творчість Цвєтаєвої латвійський поет О. Віціетіс.
..Я звертаюся з вимогою віри І з проханням про любов… М. Цвєтаєва
(2 votes, average: 3.00 out of 5)