Котляревський Іван Петрович

Котляревський Іван Петрович (1769-1838)

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Москаль – чарівник”, ода “Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку Олексію Борисовичу Куракіну”, “Оди Сафо”.

Народився І. П. Котляревський 9 вересня 1769 р. у Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було “пожалувано” дворянське звання. З 1780 р. маленький Іван почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно і наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику,

риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку і німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія.

У 1789 p., після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. Саме під час вчителювання, з 1794 p., і розпочинається творча робота письменника над славнозвісною “Енеїдою”.

Сама назва “класицисти” з’явилася тільки у 30-х роках XX ст. у вітчизняному літературознавстві. У XIX ст. представників цього літературного

напряму називали класиками (назва виникла у французькому літературознавстві), а нерідко – псевдокласиками: цей останній вислів був поширений у XIX – на початку XX ст. Справа в тому, що романтики, а згодом і представники інших течій, які полемізували з класицистами, визнавали “класичними” лише твори давніх греків і римлян. Мистецтво ж своїх опонентів вони розглядали як псевдокласичне, бажаючи підкреслити невдалість, недоладність, маловартісність цієї течії. Розквіт класицистичної літератури припадає на XVII ст., коли справжнім центром напряму стає Франція. До французьких класицистів належали Лафонтен, Буало, Корнель, Расін, Мольєр та ін. Класицизм поширився і в літературах Німеччини (Шіллер, Гете), Англії, Італії. У XVIII ст. зароджується російський класицизм (М. Ломоносов, О. Сумароков, Г. Державін, Д. Фонвізін). Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. виникає класицизм в українській літературі (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, Г. Квітка – Основ’яненко).

СЛОВНИК

Класицизм (від лат. – взірцевий, довершений) – літературний напрям, що виник у XVII ст. у Франції й поширився в літературах Європи. Класицистами називають митців, у творчості яких панує культ класиків (передусім – античних письменників) і розуму, а весь напрям пов’язаний із суворою нормативністю та регламентацією.

Протягом 1794-1796 pp. І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми “Енеїда”. З 1796 по 1808 pp. І. Котляревський перебуває на військовій службі.

Спочатку І. Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 р. її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Пурпура. 1808 р. книговидавець І. Глазунов повторив видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.

З 1810 р. і до кінця свого життя І. П. Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян – навчально-виховного закладу, в якому викладання здійснювалося за програмою гімназії. З 1827 р. – попечитель богоугодних закладів Полтави. На цьому відповідальному поприщі І. Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу.

У 1818 р. Котляревського призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму “Наталка Полтавка” і водевіль “Москаль-чарівник”, які з успіхом було поставлено у 1819 р. Так на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Завдяки І. Котляревському було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя. У 1821 р. поет закінчує писати поему, останню частину “Енеїди”, але побачити повне видання йому не судилося. Воно вийшло друком у 1842 p., уже після смерті автора.

Український класицизм не мав ані політичних, ані загальнокультурних умов для свого розвитку. Він охопив обмежену кількість жанрів, головним чином ті, що вважались у теорії класицизму низькими, а то й узагалі неприпустимими, зокрема бурлеск. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського “Енеїда” – твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький – Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). “Низькі” класицистичні жанри превалюють і в драматургії (“Москаль-чарівник” і “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка). У доробку Г. Квітки-Основ’яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза.

У 1835 р. за станом здоров’я І. Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. Смерть великого митця настала 10 листопада 1838 р.

“Енеїда”. В “Енеїді” з позицій “мужичої колючої правди” засуджено жорстокість панів, паразитизм і аморальність, хабарництво і лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум’яну любов до рідної землі та готовність іти заради неї на самопожертву, працьовитість і розум, чесність і благородство. Такий народ у майбутньому сам вирішуватиме свою долю. Самим фактом своєї появи “Енеїда” розв’язала суперечки: самобутній український народ чи ні?

Словник

Історизми – слова, що позначають предмети І поняття, які зникли, вийшли з ужитку.

Словник

Вульгаризми (лат. vulgaris – брутальний, простий) – лайливі, грубі слова, що введені у твір із певною художньою метою.

СЛОВНИК

Макаронічна мова (від лат. maccheroni – макарони) – мова, пересипана іншомовними словами (варваризмами) або словами, переінакшеними на зразок іншомовних.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Опрацьовуючи сюжет свого твору, І. Котляревський узяв із поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв. Основним джерелом натхнення і поетичної матерії слугувала для митця тогочасна дійсність.

У поемі “Енеїда” І. Котляревського мають місце численні історизми, наприклад:

Дали їм в сотники панів.

Дали значки їм з коругвою,

Бунчук і бубни з булавою,

Списів, мушкетів, палашів…

Також, іронізуючи, зображує царицю Дідону; під час втечі Енея ця “розумна пані” у своєму мовленні використовує численні вульгаризми:

Поганий, мерзкий, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

Надмірне вживання у художній мові варваризмів або слів, що є словесними покручами, являє собою явище макаронічної мови.

У поемі “Енеїда” І. Котляревський, висміюючи схоластичну науку в тогочасній школі і домінуюче становище в ній латинської мови, у мові Енеєвих посланців до царя Латина використовує латинізми або перекручені “на латинський манір” українські слова:

Енеус, ностєр магнус панус

І славний троянорум князь,

Шмигляв по морю, як циганус,

Ад те, о рекс! прислав нунк нас.

Ідея твору Котляревського запозичена з однойменного твору античного письменника Вергілія.

Вергілій писав твір “Енеїда” у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет змальовує владу мало не як милість, освячену вищими силами, а самого Октавіана Августа – напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання Венери – Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів Італії та заснував місто Рим.

Уже сучасниками “Енеїда” сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя, панорама побуту і звичаїв.

За дещо грубувато спрощеним підходом криється могутня ідея оновлення. Українські типи, реалії побуту, несподівані ситуативні ходи й позиції письменник передавав і відтворював із граничною щирістю та виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми. За міфологічною ширмою чітко проступають обриси тогочасного суспільства, сповненого несправедливостями життя. Національна ж особливість характеру українського народу – непоборна волелюбність, що здатна стерти всі перешкоди на своєму шляху. Цією світлою ідеєю пройнято всю художню структуру “Енеїди”.

“Наталка Полтавка”. Основний мотив п’єси “Наталка Полтавка”- розлука дівчини з коханим-бідняком та одруження з осоружним багачем – характерний для багатьох тодішніх європейських мелодрам.

Дія твору відбувається в одному полтавському селі. Зав’язка сюжету – зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка, яка давно кохає парубка Петра, відповідає: “Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду” і закінчує народним прислів’ям: “Знайся кінь з конем, а віл з волом”, натякаючи на їхню станову нерівність. Сватання возного вона не вважає для себе честю. З розвитком дії багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові – бурлака Микола. Старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб із паном возним і діє через матір, а другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати дочку за наймита. Та й стара Терпилиха мріє про багатого зятя. Отже, на шляху до щастя закоханих – майнова нерівність.

Конфлікт п’єси досягає кульмінації, коли Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. До розв’язки дію наближає Петро, який радить Наталці скоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші. Розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка.

У поетичній мові можуть бути наявні жаргонізми.

Міщанський жаргон застосовують носії звичайної розмовної мови через свою неосвіченість, малокультурність. Наприклад, носієм такого типу жаргону є возний, персонаж п’єси “Наталка Полтавка” І. Котляревського, який прагне похизуватись перед дівчиною своєю освіченістю: “Могу лі – теє-то як його – без отстрочек, без волокити, пропоров і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе – движимоє і недвижимоє іменіє для душі моєй – з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі – розпоряджатись?”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ’я трудівників, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень – така тематика “Наталки Полтавки”.

СЛОВНИК

Жаргонізми (фр. jargon – від галло-романського – базікання) – слова умовної мови, які найчастіше вживають лише представники певних верств населення. Різновиди жаргонізмів: міщанський жаргон, професіоналізми, арготизми.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”, “Козир-дівка”, “Сал – дацький патрет”, “Пархимове снідання”, “Конотопська відьма”, “Сватання на Гонча рівці”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Перша книга “Малороссийских повестей, рассказываемьх Грыцьком Основьяненком” (“Маруся”, “Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”) вийшла у 1834 р.