Короткий термінологічний словник до уроків словесності

ДОДАТКИ

ДОДАТОК №4

Короткий термінологічний словник до уроків словесності

Абзац – частина тексту, друкованого чи рукописного, в якій перший рядок починається відступом вправо, а останній передує новому відступу. Абзац становить собою певну тематичну і змістову закінченість, тобто розкриває одну з мікротем тексту. Уміле користування абзацами – неодмінна умова культури викладу думок на письмі.

Вибіркове читання – проглядання з метою пошуку відповіді на задане питання, швидке читання заголовків, змісту, окремих фрагментів

тексту; повільне читання потрібних частин з метою одержання нової інформації; орієнтація в логічно-смисловій структурі тексту.

Алегорія – художньо-зображальний засіб, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу. Алегоричність найперше проявилася в казках про тварин, а потім – в прислів’ях, приказках, загадках. Алегорію можна розглядати як різновид метафори, бо вона теж будується на перенесенні значень на основі подібності.

Алегорія – ніби поширена метафора, що охоплює цілу байку, казку, притчу.

Антитеза – художньо-зображальний засіб, особливо

підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів тощо. Антитеза часто використовується у народній творчості. Для створення антитези використовуються антоніми.

Антоніми – (в літературі) – контрастні пари слів, протилежні за своїм значенням, які використовуються в народних та літературних творах як лексична антитеза.

Аудіювання – один з чотирьох видів мовленнєвої діяльності, сутність якого полягає у сприйманні на слух мовлення, його розумінні. Це основне джерело отримання знань, основа спілкування, засіб здобуття інформації.

Вивчальне (детальне, докладне) читання – повільне читання всього тексту чи окремих його частин; глибоке проникнення у його зміст, усвідомлення взаємозв’язку, послідовності усіх частин тексту; максимально повільне охоплення нової інформації.

Виразність – мистецтво читання вголос. Її компонентами є техніка читання, розуміння авторського підтексту, логіка мовлення, емоційна образність читання.

Говоріння – багатоаспектне і складне явище, яке: 1) виконує в житті людини функцію спілкування; 2) є одним із видів людської діяльності; 3) породжує мовлення.

Героїко-фантастичні казки – мали в давні часи магічне значення, яке з часом втратилось. Основною особливістю цього виду казок є втілення своїх мрій, торжество добра над злом. Герої цих казок – сміливі, кмітливі богатирі, що перемагають фантастичних сил зла – відьом, зміїв-людожерів, допомагають знедоленим, захищають їх інтереси, використовуючи чарівні предмети і сили.

Гіпербола – художній засіб, що полягає в надмірному перебільшенні якихось властивостей зображуваного предмета, явища, рис людини. Вживається з метою увиразнення їх та вияву емоційно-естетичного ставлення автора до змальованого у творі.

Глобальне аудіювання – це усвідомлення лише загального змісту повідомлення, потребує умінь визначати тему, основну думку почутого, ділити текст на смислові частини, відмежовувати головне від другорядного. Сфера використання – стислий переказ почутого, прослуховування радіопередач тощо.

Читання – один з видів мовленнєвої діяльності, який спирається на зорове сприйняття графічних знаків та на логічне розуміння їхнього значення. Читати можна по-різному в залежності від мети, яку перед собою ставить читач.

Діалог – різновид говоріння, процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників спілкування, форма усного мовлення, яка характеризується зміною висловлювань двох або декількох мовців, безпосереднім зв’язком висловлювань з ситуацією.

Діалог (в літературознавстві) – розмова дійових осіб, яка широко використовується у художній літературі як засіб глибшого розкриття персонажів та розгортання сюжету твору.

Докладне (детальне) аудіювання – це повне усвідомлення всіх елементів повідомлення, потребує сформованості вмінь ділити текст на змістові частини, визначати смисл кожного з елементів тексту, запа­м’ятовування опорних слів та словосполучень. Сфера використання – детальний переказ тексту; запам’ятовування завдань, не записаних на дошці, з метою виконання їх у певній послідовності.

Епітет – образне означення, що виділяє характерну рису зображуваного (явища, істоти тощо) або передає емоційне ставлення до них. Виражається здебільшого прикметником (золотокоса осінь; тихі води, ясні зорі).

ЗАчин – вступ, початок у епічних фольклорних творах. Він має традиційну форму, вказує на місце або час події, знайомить з головними героями, готує слухачів до сприйняття дальшої розповіді.

Змістові особливості тексту: наявність теми, основної думки, можливість дібрати відповідний заголовок, зв’язок між складовими частинами.

Ідея твору – об’єднує всю сукупність думок і почуттів, висловлених у ньому в образній формі, і віддзеркалює ставлення автора до дійсності (те, до чого закликає автор).

Ідея художнього твору – основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядкований весь текст.

Ілюстрація – різновид мистецтва, призначення якого – образне пояснення та розкриття змісту літературного твору.

Казка – один з найпоширеніших жанрів усної народнооповідальної творчості. Це епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів. Найвизначальнішою рисою казки є вигадка, творча мрія, фантазія, якою забарвлено кожну оповідку.

Казки про тварин – найдавніший вид казки, в якій вчинки звірів уподібнюються людським. Найчастіше в них діють хитра лисичка-сестричка, вовчик-братик, ведмідь, заєць, собака, кіт та інші свійські і дикі тварини.

Кінцівка – заключна частина художнього твору (казки). Як правило, в кінцівках казок міститься висновок, повчальний зміст всієї розповіді.

Критичне аудіювання – це висловлення свого власного ставлення до почутого, критичне узагальнення інформації, вміщеної у тексті, потребує умінь висловити свою мотивовану згоду чи незгоду з певними твердженнями тексту, критичного осмислення сприйнятого на слух. Сфера використання – переказ з творчим завданням, висловлення думки про прослухане.

Критичне читання має на меті висловлення свого ставлення до описуваних подій, явищ, персонажів твору, а отже потребує усвідомлення змісту, авторського задуму та шляхів його реалізації.

Легенда – жанр усної народної творчості та художньої літератури. Це оповитий казковістю і фантазією переказ про якусь визначну подію чи улюблену народом особистість.

Літературна казка – оповідь, написана майстром слова – письменником.

Метафора – один із основних тропів, суть якого полягає в уподібненні й перейменуванні явищ, у перенесенні ознак одного предмета чи явища на інше на основі подібності. Вона близька до порівняння, але називає лише те, з чим порівнюється: зима ватою зависла на деревах…

Мікротема – частина загальної теми тексту.

Міф – вид фольклору, давні за походженням оповіді про богів, різних фантастичних істот, природні явища, чудеса. Міфи відображають уявлення та вірування людей глибокого минулого і були раннім видом народної творчості.

МОнолог – це усне (письмове) висловлювання однієї людини з метою повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії, яке переважно обдумується попередньо. Монолог передбачає самостійне розгортання висловлювання, що характеризується завершеністю думок, повнотою висловлення, літературною мовою.

Монолог (в літературознавстві) – роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою або слухачами. В цьому випадку автор за допомогою монолога розкриває переживання персонажа, складність і суперечливість його поглядів. Іноді монологом називають велике за розміром звернення одного персонажа до інших (тоді монолог – складова частина діалогу).

Монологічні висловлювання поділяються на:

– монологи-описи;

– монологи-розповіді;

– монологи-роздуми (міркування);

– монологи-переконання.

Ознайомлювальне – швидке читання заголовків, окремих фрагментів тексту, перегляд малюнків чи ілюстрацій, читання анотації; змісту з метою отримання загального уявлення про зміст, героїв, привабливість тексту. Використовується, коли потрібно вибрати книжку в бібліотеці, книгарні.

Особливості діалогічного мовлення: емоційна забарвленність; ситуативність; спонтанність; двосторонній характер.

Переказ – усна оповідь про життєві факти, драматичні ситуації, пов’язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва – переказ).

Персонаж – дійова особа у художньому творі.

Персоніфікація – вид метафори: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Переносне значення слова – це одне із значень багатозначного слова, що пов’язане з прямим значенням і виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет чи явище за подібністю, суміжністю чи функцією. Переносне значення завжди вторинне, похідне, воно протиставляється прямому.

Письмо – процес фіксації слів і тексту за допомогою графічних знаків – букв.

Основними ознаками письма як виду мовленнєвої діяльності є:

– Вторинність (виникло пізніше усної форми);

– Здебільшого монологічність;

– Графічна оформленість;

– Попередня спланованість, продуманість;

– Повний і грунтовний виклад думок;

– Зорове сприймання;

– Можливість повернутися до осмислення декілька разів;

– Відсутність позамовних засобів спілкування (міміки, жестів, інтонації);

– Відбір мовних засобів, чітко підпорядкований типу і стилю мовлення;

– Логічність;

– Розгорнутість;

– Літературна мова, нормативність.

Спеціальні уміння та навички, обов’язкові для оволодіння письмом:

– навички зображення знаків письма (каліграфічні навички);

– навички правильного перекодування звуків мовлення у відповідні знаки письма (орфографія);

– уміння побудови писемного висловлювання (переказу, твору): змістові, композиційні, мовного оформлення, стилістичні тощо.

Полілог – (багатоголосся) – розмова, в якій одночасно бере участь багато людей; злива реплік, вигуків, зауважень, що подаються в тексті без вказівки на імена тих персонажів, яким вони належать.

Прозова мова – (від латинського prosus – вільний, прямий) – так називають мову творів, написаних не віршем, а відповідно до норм розмовної мови. В мові прозового твору наявні часті переходи від одного порядку розташування слів, типу фрази до іншого, відсутня підкреслена ритмізація, поділ на віршові рядки.

Порівняння – часто вживаний у художній літературі і фольклорі засіб створення образності: пояснення одного предмета чи явища за допомогою іншого, подібного до нього, у якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Найчастіше порівняння висловлюється за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов.

Приказка – стислий крилатий народний вислів, близький до прислів’я, іноді ж це укорочене прислів’я, але без властивого йому повчального значення. Коли прислів’я має дві частини, то приказка складається з однієї.

Приповідка – так в Західних областях України називали прислів’я, приказки та інші короткі й мудрі образні вислови тощо. Франко називав приповідки “скарбом нашої мови і народного досвіду” та широко їх використовував їх у своїй творчості.

Прислів’я – короткий крилатий народний вислів, у якому у високохудожній формі виражено повчальний життєвий досвід і мудрість мас. Це насичене глибоким змістом художнє узагальнення, в якому об’єднано за якоюсь характерною ознакою багато різних явищ і яке сформульоване в легкій для запам’ятовування формі. Будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою. Часто прислів’я будуються на протиставленні чи паралелізмі. Найчастіше в основі прислів’я лежить метафора, гіпербола або порівняння.

Пряме значення слова – закладений у слові зміст, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям. Воно первинне, оскільки зв’язок слова з поняттям є безпосереднім і вмотивованим, виступає основною назвою предмета.

Письмо як вид мовленнєвої діяльності спрямоване на побудову власних висловлювань (переказів та творів) у фіксованій графічній формі.

Побутові казки – відображають класове розшарування суспільства. Бідняки, наймити, бурлаки борються проти гнобителів. Часто в цих казках виступають персоніфіковані образи Долі, Горя, Щастя, Правди і Кривди. Казки звеличують працьовитість, щирість, розсудливість, а висміюють ледарство, егоїзм, зазнайство, скупість, брехливість.

Порівняння – один з найчастіш уживаних образних висловів, у якому один предмет співставляється з іншим, наділеним певними властивостями особливо яскраво. У порівнянні виділяють три елементи: 1) те, що порівнюється (предмет), 2) те, з чим порівнюється (образ), 3) те, на основі чого одне явище порівнюється з іншим (ознака): лице біле неначе сніг.

Портрет – (від фр. Portrait – зображення) – у літературному творі змалювання зовнішності персонажа: виразу обличчя, постаті, ходи, одягу, манери триматися, характерних жестів тощо. Основне його призна­чення – дати читачеві зорове уявлення про дійових осіб.

Правильність читання – характеристика читання безпомилкового, без перекручування, повторів слів, пропусків, заміни або доставляння букв, з дотриманням літературної вимови.

Реальне – яке існує в об’єктивній дійсності, дійсне, протилежне до уявного, вигаданого, фантастичного.

Структурні особливості тексту: наявність зачину, розвитку подій, кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між складовими частинами, можливість скласти план тощо.

Сюжет – в художніх творах змальовуються події з життя персонажів, їхні вчинки, що відбуваються у просторі і часі. Цей аспект художньої творчості (хід подій, вчинки героїв) позначається терміном “сюжет”.

Це форма втілення життя, своєрідна концепція дійсності.

Текст – (лат. Textum тканина, поєднання) – сукупність взаємозв’язаних самостійних речень, об’єднаних спільною темою чи головною думкою висловлювання за допомогою лексичних, граматичних засобів та інтонаційно

Тема – не предмет мовлення те, про що йдеться (говориться) ; творі; питання що потребує відповіді, розкриття у висловленні.

Тема твору – предмет пізнання, ті життєві явища, які відібрані митцем для художнього відтворення. Водночас – це також і основне питання, поставлене автором, тобто те, про що розповідається.

Усне мовлення має свої особливості, воно характеризується: зверненістю до слухача чи слухачів; контактністю зі співрозмовником той, хто говорить, безпосередньо звертається до слухача, відчуває його реакцію й може, залежно від цієї реакції, змінювати висловлювання); багатством інтонаційного оформлення; використанням великої кількості позамовних засобів (міміка, жести, погляд тощо); певним темпом; специфічним набором мовних, мовленнєвих засобів, своєю структурою; лінійністю в часі (одномоментністю), оскільки повернення до якого-небудь відрізка мовлення неможливе.

Фантазія – творча уява, здібність людини створювати нові образи, часто дуже відмінні від реальних.

Фантастичне – щось химерне, вигадане, малоймовірне, створене уявою.

Функції діалогічного мовлення: а)повідомлення інформації; б) прий­няття/неприйняття інформації; в) обмін судженнями; г) обгрунтування своєї точки зору; г) взаємопереконання. В залежності від функцій виділяють такі типи діалогів: діалог-розпитування; діалог-домовленність; діалог-обмін думками; діалог-обговорення.

Читання один з видів мовленнєвої діяльності, який спирається на зорове сприйняття.