Короткий переказ у прозі поеми “Божественна комедія”

Переляканому Данте є тінь улюбленого їм давньоримського поета Вергілія. Він обіцяє показати поетові загробний мир: пекло, чистилище й рай. Вергілій подбадривает сторопілого автора, затверджуючи, що сама Беатриче снизошла до нього з раю в пекло й просила бути провідником у мандрівках. Над входом у пекло напис: “Залиш надію, всяк сюди вхідний!” У входу – жалюгідні душі тих, хто не затворів при житті ні добра, ні зла. Далі – ріка Ахерон, що оперізує пекло. Через неї Харон перевозить на човні померлих. Харон спочатку відмовляється перевозити

Данте, адже він – живий. Але Вергілій утихомирює грізного перевізника. Перше коло пекла – лімб. Отут живуть душі тих, хто не прийняв хрещення, але не робив зла. У їхньому числі й Вергілій. Славні мудреці й герої стародавності не мучаються, але вболівають, що їм як нехристиянам немає місця в раї. Серед них Гомер, Сократ, Аристотель, Платон…

У спуска в друге коло підземного царства дивовижний Минос (цар острова Крит) визначає, у яке місце пекла слід скинути грішника. У першому колі пекла, немов сухі листи, носимы вихром душі тих, хто не вмів упокорювати своїх любовних страстей. Серед них – Клеопатра

й Олена Прекрасна

Увага Данте залучають Паоло й Франческа. Один раз вони вдвох читали книгу про любов лицаря Ланселота до королеви Джиневре. Пристрасть опанувала ними – “і в цей день ми більше не читали…” Законний чоловік Франчески довідався про зраду дружини й у гніві вбив і її, і Паоло.

“…і борошно їхніх серць

Моє чоло покрила смертним потом;

И я впав, як падає мрець”.

Коло третій охороняє трехголовый пес Цербер. Тут безупинно йде крижаний дощ, падає град. У бруді страждають душі грешивших обжерливістю. У четвертому колі мучаються марнотрати й скупарі. Серед скупарів багато духовних осіб, у тому числі тата й кардинали. Це коло охороняє велетень Плутос. Грішники, розділившись на два табори, котять один на одного величезні валуни з лементами:

– навіщо безглуздо збирати?

– є чи користь у триньканні й марнотратстві?

Загальне між ними те, що й у тих, і в інших головним сенсом життя були гроші

У п’ятому колі мучаються ті, хто був підданий гріху гніву, а також ледачі, погрязшие в болотах Стигийской низини. Гневливые постійно б’ються, пускаючи в хід нігті й зуби. Ті ж, хто все життя томився таємною злістю, задихаються в глибині смердючого болота

У пекельного міста Дита подорожани зустріли трьох фурій і безліч бісів. Усюди Данте бачить обійняті полум’ям гробниці, з яких доносяться стогони єретиків. Один з єретиків – Фарина-Та, гордий і гордовитий гибеллин. І в пеклі він не припиняє політичних суперечок. “Твій рід – ворог мого!” – кричить він поетові. Кола пекла, як перекинутий конус, звужуються до центра Землі. Сьоме коло стисле горами. Його охороняє демон-напівбик Мінотавр. У киплячому кривавому потоці мучаться тирани й розбійники. Кентаври стріляють у них з берега з луків

Перейшовши за допомогою кентавра Несса через потік, Данте побачив колючі зарості без зелені. Він зламав якусь гілку, і раптом з її заструменіла чорна кров. Стовбур застогнав. Виявилося, що ці кущі – душі самогубців. Їх клюють пекельні птахи Гарпії, заподіюючи нестерпний біль. Один розтоптаний кущ попросив оповідача зібрати зламані суки й повернути їх йому. З’ясувалося, що нещасний – земляк Данте. Поет виконав його прохання, і подорожани відправилися далі. Перед ними відкрилася піщана пустеля. На пісок зверху ниспадает пекучий вогненний дощ, терзаючи грішників. Мечуться грішники, кричать і стогнуть. Тільки одна тінь коштує гордо, нерухомо. Це Капаней – один із древніх грецьких царів. Він кинув виклик самому Зевсу й був убитий блискавкою. Гордий цар не скаржиться: він або мовчить, або громогласно кляне богів. Вергілій обвинувачує Капанея в тім, що той сам винний у своїх мученнях

У сьомому колі мучаються й лихварі. З їхніх ший звисають різнобарвні гаманці з вишитими гербами

Восьме коло розділене на десять ровів. У першому карають звідників і спокусників жінок тих, хто змінював дівчин до любовного гріха, а потім кидав їх напризволяще, прирікаючи на ганьбу й осуд батьків і співгромадян. Негідників бичують рогаті біси. Серед спокусників і грецький герой Ясон, що поводився дуже непорядно стосовно жінок. Далі – підлесники, які сидять у рідкій масі фекалій. Сморід нестерпний! Так само нестерпно смердить і лестощі, і кожна неправда

Третій рів – кам’яний. У камені – поглиблення, з яких стирчать ноги високопоставлених духовних осіб. Вони торгували церковними посадами, щоб забезпечити розкішне життя собі й своїм родичам. Голови й тулуби їх сховані в камені. А п’яти палають, як смолоскипи. Данте розмовляє з одним з римських тат (Орсини), що затверджує, що і його спадкоємець – поки здоровий тато Бонифаций ~ теж буде підданий такому катуванню за свою продажність і користь

Четвертий рів – місце для віщунів і чаклунів. У них скручені шиї так, що, ридаючи, вони зрошують собі слізьми не груди, а спину. Вони брехливо затверджували, що можуть заглянути в Майбутнє, а тепер можуть бачити тільки те, що в них за спиною. Вергілій засуджує брехунів, ніс співчуттям розповідає про свою землячку, віщунку Манто, ім’ям якої була названа Мантуя.

П’ятий рів залитий киплячою смолою. У неї чорні крилаті чорти кидають хабарників

У шостому рові лицеміри знемагають під вагою свинцевих позолочених одягів. Там же перебуває прибитий до землі колами іудейський первосвященик, той самий, що наполягав на страті Христа. Його топчуть ногами фарисеї у своїх важкі одягах

Важким шляхом серед скель пробираються подорожани в сьомий рів. Отут перебувають злодії, яких кусають дивовижні отрутні змії. Від їхніх укусів грабіжники розсипаються в порох, але відразу відновлюються у своєму обличчі. Серед них, зокрема, Ванни Фуччи, обокравший ризницю й сваливший провину на інший. Він проклинає Бога, здійнявши догори дві дулі

Рів восьмої. Тут поміщені підступні порадники. Серед них Одиссей ( Улисс ). Його душа заточена в полум’я, що володіє даром мовлення

У дев’ятому рові стратяться сівачі релігійної смути й кривавих розбратів. Сам диявол калічить їхнім важким мечем, відтинає носи й вуха, дробить черепа. Тут страждає й пророк Магомет, і Курион, що підбурював Цезаря до громадянської війни, і воїн-трубадур Бертран де Борн. Останній обезголовлений, а голову свою несе в руці, як ліхтар. Голова викликує: “Горі!”

У десятому рові алхіміки страждут від вічної сверблячки. Один з них був спалений за те, що хвастався, нібито вміє літати. Тут же стратяться фальшивомонетники та інші брехуни. Нарешті подорожани підійшли до колодязя, що веде з восьмого кола пекла в дев’ятий. Там коштують древні титани. У їхньому числі Антей, що на прохання Вергілія спустив подорожан на своїй величезній долоні на дно колодязя

Дев’яте коло пекла перебуває біля центра земної кулі. Це крижане озеро, у яке вмерзнули предавшие своїх рідних. Страшна картина: крижана яма, у якій один мрець гризе череп іншому. Це граф Уголино мстить його колишньому однодумцеві, що зрадив, архієпископові Руджери. Архієпископ вморив графа і його дітей голодом, заточивши їх у Пизанскую вежу. Нестерпні були їхнього страждання, діти вмирали на очах батька, що загинув останнім. У самому центрі землі перебуває вмерзлий у лід володар пекла Люцифер, низверженный з небес. У Люцифера три пащі. З першої стирчить найстрашніший зрадник – Іуда, що зрадив Христа. У другий і третій перебувають предавшие Цезаря Брут і Кассий. Жахнувшись побаченим у пеклі, Вергілій і Данте піднялися на поверхню й побачили зірки

Вергілій веде Данте по чистилищу. Ангел начертав на чолі Данте сім букв – знаки семи смертних гріхів. У кожному колі чистилища Данте очищається від одного із гріхів. У першому – гріх гордині переміняється чеснотою смиренності. У другому колі гріх завистничества очищається вмінням радуватися успіхам іншого людини

У третім колі томляться гневливые – їх огортає непроникний дим: так при житті їх засліплювала злість. Чим вище піднімається Данте, тим легше йому йти, тим більше сил, адже ангел стирає з його чола букви, що позначають гріхи: гріх зневіри, гріх скнарості, гріх обжерливості (обжерливості)…

Очищення вогнем Данте проходить не без страху, але все-таки переборює стіну полум’я

Вергілій зникає, і супутником Данте в подорожі по раї стає Беатриче. Вона обмиває його у водах священної ріки, веде його усе вище й вище. Ангели, архангели, серафими є проясненим очам поета. Нарешті він бачить Діву Марію “на пелюстках небесної троянди”, у вінці сяючих променів

Саме яскраве, заключне бачення: образ Бога-Батька, Бога-сина й Святого духу – божественна “Любов, що рухає Сонце й світила”.