Короткий огляд роману “Майстер і Маргарита”
Російський письменник, драматург, есеїст, критик, журналіст Булгаков народився в Києві на Андріївському узвозі, № 13 – тепер тут знаходиться літературний музей його імені. Любов до літератури була з дитинства, будинки ставили вистави, писали вірші, прозу. Київський університет (медичний факультет) Булгаков закінчив з відзнакою, певний час працювало лікарем. Із вражень його медичної практики виникає цикл оповідань “Нотатки юного лікаря” (1925-1926). З 1921 року Булгаков поселяється в Москві, де йому були судилися як метання, так і створення
Роман починається з того, що Берліоз та його друг, поет Іван Бездомний, відпочивають у парку. А коли до них підходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Друзі вважають іноземця шпигуном, ворогом радянських людей. І хоча Берліозу як освіченій людині цікаво поспілкуватися з Воландом, він повинен грати під “дудку” радянської моралі.
Берліоз та Бездомний намагаються переконати “іноземця”, що Ісуса Христа не було, а історії про нього – звичайна вигадка. Читаючи ці рядки, ми розуміємо, що люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедій. Письменник також висміює прагнення людей до легкої наживи. Це добре видно в епізоді, де описується виступ Воланда з його свитою у вар’єте. Люди ловлять червонці, бо вважають їх справжніми. А в кінці сеансу це все виявляється оманою, і люди залишаються ні з чим.
Питання цензури Булгаков також висвітлив у своєму творі. Коли Майстер написав свій роман про Понтія Пілата, на нього так почали тиснути, що він змушений був кудись зникнути. Письменникові сумно, що талановиті особистості не можуть реалізувати свої творчі здібності. Цінуються такі “письменники”, як Іван Бездомний та його друзі, такі ж “письменники” з “Массолита”. Над усе вони хочуть заволодіти бажаним членським квитком, який дає багато привілеїв. Булгаков вважає, що мистецтво і культура не можуть бути на належному рівні за таких обставин. Він сподівається на зміни. Письменник вважає, що кожен чоловік повинен займатися своєю справою. Це видно на прикладі Івана Бездомного, який знаходить своє призначення у вивченні стародавньої історії, бо розуміє, що поет він – нікудишній.
Булгаков загострює увагу на особистості Понтія Пілата – людини, наділеної владою, силою, розумом. За маскою жорстокості, байдужості, відчуження ховається серце, здатне страждати й співчувати.
Він розуміє, що засуджений до смертної страти Ієшуа ні в чому не винен, і у нього не вистачає сили і мужності скасувати волю Синедріону та натовпу неосвічених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина ніколи не повинен зраджувати свої принципи і робити неправильні вчинки за бажанням інших людей. Письменник піднімає також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів та багато інших.
Але ці “статті енциклопедії”, що зображають різні часи. Відважний льотчик виїжджає з комуналки тому, що отримав власну квартиру. А ось з “нехорошою квартири” номер п’ятдесят “виїжджають” в іншому напрямку. Це в 1928 році автори “Дванадцяти стільців” вважали, що в радянській Росії можна співати як хочеш і тоді, коли душа забажає. У 1931 році, коли здавалося, що країна розвивається нечуваними темпами, Остап Бендер ще міг сказати, що справжнє життя мчить повз них. Булгаков писав пізніше, і знав, що від примусового співу не врятуються навіть ті, хто сховався за шафою.
Знайшовши себе в мистецтві, Булгаков не перестав бути лікарем, поставлені ним діагнози суворі й правдиві, а соціальні та психологічні оцінки завжди точні. Але не це змушувало читачів завмирати від захоплення. Чи не тому в шістдесяті-сімдесяті роки “Майстра і Маргариту” переписували від руки, тиражували на друкарських машинках і принтерах – і ці тиражі перевищували всі мрії вірнопідданих соцреалістів. Ризикували за притаманну булгаковської сатирі здатність створювати все нові і нові візерунки, перемішуючи лірику і драму, читачів і скажено свиту, минуле і майбутнє. Тоді ще ніхто не писав академічних наукових досліджень про “системності булгаковської сатирі” і його “концептуальному мисленні”. Просто в тих візерунках карикатура дивним чином накладалася на сьогодення, набуваючи все ознаки реального буття – і перетворюючи буденне в гротеск.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)