Коран як пам’ятка класичної арабської літератури. Частина третя
Перша його біографія була написана лише в середині VІІІ ст. Ібн Ісхаком (помер 767 р.) і дійшла до наших днів у переробці Ібн Гішама (помер 834 р.). Частково відомості про життя і діяльність Мохаммєда містяться у працях відомого історика ат-Табарі (помер 923 р.). Ці відомості залишаються поки що єдиним канонічним джерелом. Згідно з мусульманською традицією, пророк народився 570 р, н. є., у рік, відомий в арабській напівле-гендарній історії як “рік слона”. Численні напівфоль-клорні оповідання про дитинство та юність Мохаммєда свідчать, що перед народженням
Правда, достеменно відомо, що хлопець рано осиротів: його батько Абдаллах помер ще до народження сина, а коли хлопчику виповнилося шість років, померла і мати Аміна. ЛЛохаммеда взяв на виховання дідусь, але й він помер через два роки. Сироту почав опікувати його дядько Абу Таліб. Вдячність до опікунів пророк проніс через усе ЖИТТЯ.
Коли
Коли майбутньому пророкові виповнився 21 рік, він уже мав у Мецці репутацію “аміна” – надійної, солідної людини, і за рекомендацією свого дядька був прийнятий на службу до багатої вдови Хадіджи, яка сама успішно вела велику караванну торгівлю. У торгових справах Хадіджи Мохаммед здійснює ще одну подорож у Сирію майже за тим же маршрутом, що і в дитинстві. Крім того, він відвідує Дамаск і Халеб. “У підсумку,- підкреслює дослідник С. X. Кямілев,- його духовний досвід був розширений новим безпосереднім зіткненням зі світом різних релігійних общин, в першу чергу християнських та іудейських, більш свідомим, ніж в дитинстві, і навіть, можна сказати, цілеспрямованим знайомством з їх способом життя та ідеологією”.
595 р. Мохаммед і Хадіджа одружились і, незважаючи на різницю у віці (на той час їй було близько сорока і вона мала від перших 2-х шлюбів двох синів і доньку), їх взаємне кохання стало легендарним. Показовим є те, що протягом 25-річного спільного життя з Хадіджею Мохаммед не одружився з жодною іншою жінкою. Від шлюбу з Мохаммедом Хадіджа народила двох синів (аль-Касима і Абдаллаха) і чотирьох доньок (Зайнаб, Рукаї, Умм Кульсум та Фатіму), але тільки улюблена донька пророка Фатіма пережила батька і залишила потомство. Після смерті Хадіджи у пророка було багато жінок, проте жодна з них, наскільки “відомо, не залишила йому спадкоємців.
По шлюбі Мохаммед перестає займатися торгівлею і повністю поринає в релігію. Внутрішня духовна напруга, прояви якої простежувались ще в далекому отроцтві, досягає небува.” сили, переростаючи деколи у сум’яття. В один із таких моментів, коли Мохаммед перебува-в одній з печер гори Хіря під Меккою, де люби” усамітнюватися для релігійних роздумів і молитов, ві.-раптом ясно “побачив” ангела, котрий звернувся де нього з наказом розпочати “читати” людям істинні слово – слово Аллаха (сура 96),
Мохаммед не відразу зрозумів, що він обраний, ще з ним дійсно говорить Бог. Першим, хто беззастережн. визнав Мохаммєда посланцем Аллаха, були вірн: Хадіджа, його двоюрідний брат Алі (син Абу Таліба) прийомний син Зайд.
Підтримка прийшла несподівано. Дванадцять представників племені Хазрадж й аус, що жили в міст Ясрібі, яке було суперником Мекки, в сезон традиційного язичницького паломництва зустрілись із Мохаммедом і, збагнувши його вчення, присягнули йому НЕ вірність. За це згодом вони отримали почесний титу.: ансар, Незабаром до присяги приєдналась ще більша група (до 70 чоловік) ясрібських послідовників Мохаммєда. Цього разу вони дали урочисту обіцяню. не тільки дотримуватись віри пророка, а й захищати ї ціною власного життя. Між тим залишатись в Меци: стало небезпечно. Над Мохаммедом і його прибічниками нависла явна загроза фізичної розправи. Тім невеликими групами, таємно від курайшитів Вірн послідовники пророка І ЙОГО вчення (асхаб) із сім’ями попрямували в Ясріб. Після них здійснив знамениту хіджру (переселення, відхід) і Мохаммед з сім’єю і своїм найближчим оточенням. Це відбулося 26 липня 622 року і вважається початком мусульманської ери, офіційного мусульманського літочислення.
Ясрібці, суперники мекканців радо прийняли Мохаммєда. Мати пророка теж була з цього міста, а наявність тут великої іудейської общини зробила городян більш підготовленими до прийняття вчення Мохаммєда. Незабаром після його прибуття трохи не більшість населення міста вступила до гурту правовірних. Пізніше Ясріб було перейменовано в Медіну (Місто Пророка).
Мохаммед та його послідовники утворили в Медіні свою общину, яка будувалась на основі не кровної спорідненості, а за принципом належності до одного віровчення. Доступ до неї був практично відкритий для всіх, хто визнавав вчення. Євреїв і християн пророк не тільки охоче запрошував до общини правовірних, а й вважав мовби духовними братами. Показово, що в перші роки поширення ісламу Мохаммед навіть молився, звернувши обличчя до святого міста іудеїв і християн – Єрусалиму. Тільки після того, як євреї почали відкрито висміювати теологічні і догматичні положення нової релігії, пророк наказав звертати обличчя під час молитви в сторону Мекки, яка на той час перетворилась у духовний центр ісламу.
На медінський період пророчої діяльності Мохаммєда припадає також створення всіх основних приписів мусульманського способу життя і головних обрядів ісламу. Мусульманська община виробила свій статут, свої організаційні форми, перші закони і розпорядження в галузі не тільки ритуалу й культу, а й норм повсякденного життя.
Характеризуючи початок медінського періоду діяльності Мохаммеда, С. X. (Кямі,’іев пише: “З проповідника, нової віри, з релігійного “поперєджувальника” і “застережувача” він перетворився у повному розумінні в “посланця Аллаха”, який передає людям божественні Закони, ЯКИМ ВОНИ повинні слідувати в своєму земному житті…” (7, 87).
Таким чином, Мохаммед став духовним і світським керівником общини своїх послідовників, общини; яка за своїм характером стала теократично^ організацією.
Змінивши на другий рік хіджри кіблу (напрям, в якому звертає своє обличчя мусульманин під час молитви), Мохаммед переслідував, “крім активізації боротьби з медінцями-іудеями, важливу стратегічну Мету – підкорення свого рідного міста Мекки, головного релігійного центру всієї Західної Аравії. Для’цієї мети була організована справжня економічна війна проти мекканців. Воїни Мохаммеда, нападаючи на каравани, Систематично розладнували караванну торгівлю, головне джерело прибутків і добробуту Мекки.
Далі оповідається, що саме після цього випадку, у сорокалітньому віці (приблизно 610 року), Мохаммед, син Абдаллаха з роду хашим цлемені курайш, яке проживало у Мецці, вперше відчув себе пророком і посланцем єдиного, всемйлостивого і всемилосердного Бога, який обрав його посередником між Собою і людьми. Так через посередництво “вірного і святого духа”, від Божества “у серце пророка” почалась передача Священної Книги мусульман – Корану.
Ю. І. Султанов, кандидат філологічних наук
(1 votes, average: 5.00 out of 5)