Коран – священа книга мусульман
Коран (“кара’а” у перекладі з араб, “читати”) – священна книга мусульман. Існує припущення, що Мухаммед не записував свої “одкровення”, деякі з його повчань нібито за ним записували його учні. Розрізнені записи його висловів і повчань, зроблені в різний час, були зібрані воєдино без усякої систематизації і переписані в одну книгу, причому не схвалені халіфом записи не ввійшли до Корану і були спалені. Так, при третьому спадкоємці Мухаммеда, халіфі Османі, у 644-656 р. був складений і затверджений Коран. Ця книга була оголошена
Коран поділений на 114 глав (сур). Вони розташовані безладно, за розміром: довші ближчі до початку, коротші – до кінця. Кожна сура мас своєю метою передати ціле одкровення і складається з віршів, або, як їх називають, аятів. Сури мекканські (ранні) і мединські (більш пізні) розміщені упереміш. Часто в одній сурі окремі пропозиції і думки не пов’язані не тільки між собою, але й з назвою глави. Те саме повторюється в різних сурах. Вигуки і прославляння величі й могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами “геєною” у майбутнім житті всім грішникам. На відміну від християнського
Поряд із Кораном важливою частиною релігійної літератури мусульман є Сунна (Сонна), що складається зі священних переказів (хадисів) про вчинки і повчання пророка Мухаммеда. Збірники хадисів складалися в IX ст. мусульманськими богословами. Однак не всі мусульмани визнають Сунну; ті, що визнають її, називаються сунітами і складають переважну більшість в ісламі.
В ісламі все життя людини розглядається як служіння богу. Мусульманин, за Кораном, повинен твердо вірити, що є тільки один бог – Аллах, що земне життя даіге людині для приготування себе до загробного життя, що дає випробування, послані згори; що кожен має божественну долю, призначену Аллахом; що праведники, які шанують Бога, насолоджуватимуться в раю, а грішники – горітимуть в геєні. Мухаммед був посланником-пророком Аллаха, хоча до нього на землю були послані й інші пророки – біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий за них.
Аллах – вища істота, що володіє людськими моральними якостями, тому найважливішим догматичним і моральним розпорядженням у Корані є повна і беззастережна покірність людини волі Аллаха. Він то гнівається на людей, то прощає їх; когось любить, когось ненавидить. Так само як іудейський і християнський боги, Аллах заздалегідь призначив одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших – до аморальності й загробних мук. Проте Аллах у Корані багаторазово іменується милостивим, таким, що прощає й ін.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)