Конкретно-історичне й вічне в образах Чацкого й Базарова
“Чацкий неминучий при кожній зміні одного століття іншим. Кожна справа, що вимагає відновлення, викликає тінь Чацкого”, так писав Гончарів у своєму критичному етюді “Мильон роздирань”. Дійсно, положення Чацкого на суспільних сходах може бути різним, але роль і доля завжди та сама: свій “мильон роздирань”, нерозуміння, страждання, вигнання. Чацкие не переводяться в суспільстві, повторюючись на кожному кроці суспільного розвитку, а виходить, боротьба нового зі старим, передового з віджилим, здорового із хворим триває. І це буде
А Базарів, будучи символом шестидесятників, фактично завершив цей тип героїв у літературі. Чацкий вертається в Москву, у будинок Фамусова, після декількох років відсутності. За цей час він учився, подорожував, познайомився з передовими людьми свого часу, “набрався” нових ідей
Але суспільство, куди він повернувся, Москва живуть колишніми ідеалами: Що нового покаже мені Москва?
” або тіточки Софії: “Що тіточка? Усе дівчиною Миневрой?”), гротеск і гіпербола, обрані Грибоєдовим для створення пародійного образа Ре-петилова (“Клич мене вандалом
Я це ім’я заслужив” або “Шумимо, братик, шумимо”), служать засобом розкриття основного конфлікту п’єси – зіткнення “століття нинішнього” з “століттям минулої”. Мовлення Чацкого повні сарказму, вони спрямовані на викриття відсталого суспільства, що застигло у своєму розвитку. Це суспільство виставило проти Чацкого своя зброя плітку, за допомогою якої розправилося з героєм, оголосивши його безумцем, соціально небезпечною людиною, і змусило покинути Москву. Софія наприкінці комедії виявилася сама жертвою пущеної нею плітки
Вона побачила справжню сутність людини, якого нібито любила, Мол-Чалина. Таким чином, “Горі від розуму” це не тільки комедія, але й трагедія, тому що трагичны долі героїв, а кінець добутку не залишає ніяких надій на торжество передового. “Горі від розуму” комедія в літературі, а в житті це трагедія, тому що всі, зображеним Грибоєдовим, актуально й у наші дні. Оскільки добуток носив політичний характер, те головний герой, “зайва людина” у своєму суспільстві й у своєму часі, небагато відрізняється від “зайвої людини” Базарова, головного героя роману Тургенєва, тому що “Батьки й діти” – ідеологічний роман, заснований на ідейні суперечках
У центрі роману – особистість Базарова, “представника дітей”, і все происходящее пов’язане з тим, що герой, так само як і Чацкий, намагається нав’язати свої ідеї, відстоювати свою правоту. Вся образна система роману підпорядкована розкриттю образа головного героя. Інші персонажі тією чи іншою мірою оттеняют образ Базарова, є його опонентами в тім або іншому питанні. Головна роль в ідеологічних суперечках, природно, належить Павлу Петровичу Кірсанову, найбільш яскравому представникові “батьків” у романі. Ніколи він був закоханий у графиню Р., але його любов залишилася безмовної, Базарів же закоханий в Одинцову, але і його чекає та ж доля
Базарів є єдиним представником “дітей” у романі. Аркадій лише тимчасовий попутник, він, як і його батько, усе намагається йти в ногу згодом, але із цього нічого не виходить. Ситників і Кукши-На це пародія на передових людей свого часу, нігілістів. Так Базарів, як і Чацкий, виявляється самотній, він так само протипоставлений “батькам”, як Чацкий фамусовскому суспільству
Табір Базарова стає в романі усе менш численним. Спочатку його залишає Аркадій, що знаходить свою любов і знаходить сімейне щастя, повторивши собою доля свого батька. Ситників, що кричить, що він продовжує “справу” Базарова, жениться проте на знатній жінці, у якої перебуває під каблуком, і батько їм помыкает як і раніше. Система образів, так само як і відкритий фінал, наявність епілогу в добутку, служать вираженням авторської позиції
У романі явно простежується антидворянська лінія, про яку Тургенєв писав в одному зі своїх листів до К. К. Случевскому. Відкритий фінал показує, що Росія знову розправилася з передовою людиною свого часу, віддавши перевагу минулому, що встоялося, а епілог роману зайвий раз підтверджує патріархальність дворянства, прихильність традиціям, а також показує неспроможність його як класу, здатного повести Росію вперед. Багато героїв роману “Батьки й діти” пережили свою особисту драму. Одинцова ледь виносила свого чоловіка, вийшла за нього по розрахунку
Так вона надійде й у другий раз. Їй не призначено було полюбити, відчути. “Ганна Сергіївна була істоту досить дивне”, пише про неї Тургенєв. У Павла Петровича було кілька мінут щастя, а потім страждання від безмовної любові длиною в целую життя. Микола Петрович важко переживав смерть дружини, невдачі у веденні господарства, але він знайшов своє щастя із простодушної Фенечкой, віддавши перевагу неминущим, вічним цінностям
Базарів відмовляється від емоційно-психологічних відносин з жінкою, відкидає красу природи, мистецтво, до насправді повторює шлях Павла Петровича, з тією лише різницею, що, зробивши визнання й одержавши відмову, їде від Одинцової, не упустивши свого людського достоїнства. Однак передсмертне прохання послати нарочного за Одинцовою підтверджують те, що людські почуття я цінності виявляються вище всяких політичних ідей і пристрастей. Особисті трагедії обох героїв відбуваються через любов. Саме це почуття допомагає показати їхніми простими людьми, яким властиві звичайні людські почуття, з їхніми достоїнствами й недоліками. Але любов не рятує ні Чацкого, ні Базарова.
Обоє вмерли для Росії, вона не прийняла їх. Вони їй були не потрібні, тому що обоє героя були передовими людьми свого часу, що несуть нові ідеї, світогляд, а суспільство віддає перевагу завжди старе, устояне, випробуване, тому Чацкий і Базарів виявляються “зайвими” у своєму часі й колі Але “зайві” люди з’являються знову й знову, намагаючись боротися за правду ” істину, але при цьому їх завжди чекає поразка. “Зайві люди” існують за всіх часів, вони будуть з’являтися завжди при зміні часів і поколінь. Такий закон життя
(2 votes, average: 3.00 out of 5)