КОНЦЕПЦІЯ ЛЮБОВІ В РОМАНІ “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН”
Нянька Тетяни Ларіній говорить, що в її час навіть “не чули про любов”… Коли молодий була мати Тетяни, про любов не тільки “чули”, але й читали французькі романи, які визначали свідомість дівчин. Старша Ларіна любила, але була видана заміж за інший. Спочатку вона дуже горювала й плакала, але згодом упокорилася й звикла. Її щастям стала звичка. Пушкіна формулює це так:
Звичка понад нас дана:
Заміна счастию вона.
Сама Тетяна любить Онєгіна самозабутньо, “…без мистецтва, / Слухняна влеченью почуття”. Ця щира любов збережеться
Любов Володимира Ленского до Ольги Ларіної по силі й щирості схожа на переживання Тетяни: “Він співав любов, любові слухняний…” Пушкін захоплюється почуттям Ленского: “Ах, він любив, як у наші лета / Уже не люблять…” Інша справа Онєгін. Спочатку він був розчарований у жінках (“…Красуні не довго були / Предмет його звичних дум” і “…Я не створений для блаженства;
Я думав: вільність і спокій
Заміна щастю. Боже мій!
Як я помилився, як покараний!
Дійсно, до іншого розуміння щастя в любові приходить Онєгін наприкінці роману:
…розуміти
Душею вся ваша досконалість,
Перед вами в борошнах завмирати,
Бліднути й гаснути… от блаженство!
Искреннее, природне, чисте й піднесене, що не вгасає згодом почуття оспівує автор у романі, така його концепція любові.