Композиція художнього твору “Євгеній Онєгін”
“Євгеній Онєгін”, незважаючи на дуже своєрідний, нетрадиційний для епічного добутку кінець (кінець “без кінця”), являє собою “цілісний, замкнутий і закінчений у собі художній організм”. Художня своєрідність роману, його новаторський характер визначила сам поет. У присвяті П. А. Плетньову Пушкін назвала роман “собраньем строкатих глав”. В іншому місці читаємо: “И далечінь вільного роману я крізь магічний кристал ще не ясно розрізняв”. Закінчуючи перший розділ, поет зізнається:
Я думав вуж про форму плану
Переглянув
И як героя назву;
Протиріч дуже багато,
Покамест мого роману
Але їх виправити не хочу.
Я скінчив перший розділ
Що значить “вільний роман”? Від чого “вільний”? Як треба розуміти авторське визначення: “собранье строкатих глав”? Які протиріччя має на увазі поет, чому не хоче виправити їх? Який виявилася “форма плану”, що виступає як конструктивний елемент добутку? В. Г. Бєлінський, маючи на увазі ці особливості роману, писав: “…”Онєгін” з боку форми є добуток, найвищою мірою художнє, а з боку змісту самі його недоліки становлять його найбільші
Роман “Євгеній Онєгін” “вільний” від тих правил, по яких створювалися художні Твори в часи Пушкіна, він “у протиріччі” з ними. Сюжет роману містить у собі дві фабульні лінії: історії відносин Онєгіна й Тетяни, Ленского й Ольги. У плані композиційному їх можна розглядати як дві паралельні событийные лінії: романи героїв тої й іншої лінії не відбулися. З погляду розвитку основного конфлікту, на якому тримається сюжет роману, фабульна лінія Ленский – Ольга не утворить своєї сюжетної лінії, хоча б і побічної, оскільки їхні відносини не розвиваються (де пег розвитку, руху, там немає й сюжету). Трагічна розв’язка, загибель Ленского, обумовлена не їхніми відносинами. Любов Ленского й Ольги – це епізод, що допомагає Тетяні зрозуміти Онєгіна. Але чому ж тоді Ленский сприймається нами як один з головних героїв роману? Тому
” Фабула – “зміст подій, зображуваних у літературному творі в їхньому послідовному зв’язку”, фабула – це подія. Сюжет – “сукупність дій, подій, у яких розкривається основний зміст художнього твору”. Сюжет – це те, що в добутку рухається, розвивається. Розвиватися може подія (у цьому випадку сюжетна й фабульна лінії збігаються), але розвиватися може й переживання, думка що він не тільки романтичный юнак, закоханий в Ольгу. Образ Ленского – складова частина ще двох паралелей: Ленский – Онєгін, Ленский – Оповідач.
Інша особливість роману: головною діючою особою в ньому є Оповідач. Він даний, по-перше, як супутник Онєгіна, те сближающийся з ним, те розбіжний; по-друге, як антипод Ленского поета, тобто як сам поет Пушкін, з його поглядами на російську літературу, на власну поетичну творчість; по-третє, як захисник, піклувальник “Тетяни милої”. Композиційно Оповідач представлений як діюча особа ліричних відступів. Тому ліричні відступи варто розглядати як складову частину сюжету. Ліричні відступи виконують сюжетну функцію ще й тому, що вони точно позначають границі романного часу.
Конфлікт, розвиток якого становить сюжет роману, заснований на тім, що Тетяна, наділена тонкою інтуїцією, з першого погляду “довідалася” в Онєгіні людини, призначеного їй долею, і полюбила його на все життя. Онєгін “побачив” Тетяну такий, який вона була насправді, тільки в кульмінаційний момент їхніх відносин. Любов Онєгіна й Тетяни розвивається напружено, драматично. У самі критичні моменти їхніх відносин Оповідач і виступає як захисник Тетяни.
Наступна композиційно-сюжетна особливість роману полягає в тому, що образ Оповідача розсовує границі особистого конфлікту й у роман входить російське життя того часу у всіх її проявах. І якщо фабула роману укладається в рамки “відносин між собою всього лише чотирьох осіб”, той розвиток сюжету виходить за ці рамки, завдяки тому що в романі діє Оповідач.
Перечитаємо роман, зупиняючи свою увагу на предметно-реальному змісті кожної глави й відзначаючи, як взаємодіють у романі сюжет, композиція, система образів, стильова манера.
Перший розділ роману присвячений характеристиці героя. Онєгін їде в Село. Автор-Оповідач залишає свого героя в шляху й розповідає: хто Онєгін по своєму положенню в житті і як він виховувався; який коло його інтересів; яким був спосіб життя героя в Петербурзі; як розчарувався Онєгін у світському житті; чим він зайнявся, розчарувавшись у світлі; про своє відношення до Онєгіна; про приїзд Онєгіна в село, про його перші сільські враження. Таким чином, на початку роману Онєгін даний на тлі петербурзького великого світла. Поставлений автором у найрізноманітніші життєві ситуації, герой розкривається в них повно й глибоко.
Але вже в першому розділі яскраво й різнобічно показане відношення до нього Оповідача. Відношення це дуже складно. Оповідач те наближає до себе Онєгіна, те віддаляє його від себе. У всіх випадках, коли є небезпека, що читач сприйме Онєгіна як “типового представника” великого світла. Так, він найдокладнішим образом розповідає про читацькі інтереси свого супутника. На книги, які читав Онєгін, Оповідач зверне нашу увагу й в останніх главах роману. І тут він хоче показати, що по колу своїх інтересів Онєгін належало до передової частини дворянського суспільства. Якщо звернемося до реального життя, то згадаємо, що такої ж книги були в бібліотеках Пушкіна, Чаадаєва, Катенина, братів Тургенєвих. Зрозуміло, Онєгін на відміну від Оповідача менш глибоко сприймає ці книги: отут позначаються й особисті, суб’єктивні читацькі особливості того й іншого, і той факт, що Онєгін учився “потроху чому-небудь і як-небудь”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)