Комічні письменники: Рубай (дон Томас Родригес) і Бретон де Лос Эррерос
На цьому ми закінчимо свій випадний нарис іспанських театрів з їхніми видатними артистами й звернемося до головного предмета теперішнього відділу, тобто до огляду сценічної літератури й неї діячів
Дон Томас Родригес Рубай, андалузец, з міста Малаги, народився в 1817 році, але популярність придбав досить пізно, хоча не задовго до революції 1868 р. йому навіть удалося зайняти високий пост міністра народної освіти
У своїх добутках він ішов слідами Бретона де Лос Эррерос і після нього вважався першим комічним письменником в усі продовження
Головний недолік його комедій полягає в тім, що вони занадто однобічні, занадто пристосовані до вимог вищих класів. Так і видно, що він писав тільки для невеликого числа обранців, залишаючи осторонь все інше суспільство. Однак, був час коли його одушевляли зовсім інші прагнення у своїх перших двох п’єсах Del mal el menos і Toros y Canas він проявляє похилість стати живописцем народних вдач, a трохи пізніше намагається ввести в сценічну літературу якийсь своєрідний жанр, відтворюючи в новій формі дух її старого репертуару. Такі спроби особливо
Звідси, починаючи з Castillos en el aire (Повітряні замки), іде безперервна серія одноманітних п’єс, що представляють суцільну картину великосвітського життя: дипломатів, міністрів, придворних, інтриги знатних дам, хвилювання прохачів, пронозливість дворецьких, поступливість камеристок і проч. У той час, коли мадридська публіка майже винятково була зайнята придворними: підступами так політичними компромісами, все це, звичайно, мало ще деякий зміст. Але, коли в суспільстві відбувається щось інше, більше серйозне, чим всі ці бури в склянці води, a тим часом автор продовжує зосереджувати свою увагу лише на порожніх, поверхневих, вузьких інтересах, тоді й сама творчість його є нам таким же незначних і жалюгідним, що далеко не заслуговує тих похвал, які марнувалися йому. Незрівнянно більша чуйність і більше великий кругозір Бретона де Лос Эррерос дають безсумнівну перевагу його добуткам
З побутових комедій Рубай Detras de la Cruz el diablo уважається найкращої як у сценічному, так і в літературному відношенні; з інших же, з більше складною зав’язкою, так званих комедій інтриги, виділяються довго що не сходили з репертуару Bandera negra і Rueda de la Fortuna, хоча критики майже одноголосно віддають перевагу його двом останнім п’єсам: El arte de hacer fortuna і El Giran Filon.
Взагалі ж, із всіх цих досить численних добутків важко було б витягти який не будь певний, типовий характер; Рубай, видимо, не піклувався про це; навпроти, з тих пор, як він досяг популярності, все його старання було спрямовано до того, щоб приладжувати своїх діючих осіб до відмітних здатностей тих акторів, яким призначалося їх зображувати. Тому^-те в більшості його комедій зауважується таку одноманітність і головних і другорядних ролей, прямо розрахованих на сценічні ефекти, уже заздалегідь відомі публіці, але проте завжди зухвалі її дружні рукоплескания.
Втім, треба зізнатися, що, Рубай почасти був змушений прибігати до подібним до прийомів, щоб витримувати боротьбу з таким небезпечним суперником, як Бретон де Лос Эррерос так цілим сонмищем інших, більш-менш спритних перекладачів і переделивателей французьких п’єс
Бретон де Дос Эррерос народився в першому році поточного сторіччя й прожив більше сімдесяти років, не перестаючи працювати на поприще сценічної літератури, чутьли не до останнього дня свого довгого життя. Найбільше йому вдалося догодити іспанській публіці незліченними переробками із французького, котрий він прикривав такою оригінальністю, таким блискучою дотепністю чисто національного характеру, що в них ще сутужніше було розпізнати запозичення, чим у роботах Вентури де-ля Вега. Цей рід письменства послужив Бретону таким же невичерпним скарбом, і він користувався ним, наскільки міг, із зовсім спокійною совістю
Хоча французьким письменникам нерідко траплялося, виводить у своїх п’єсах типи, зовсім невідомі й навіть незрозумілі іспанцям, що, звичайно, пояснюється відмінністю вдач і умов життя різних націй, однак публіка не обертала уваги на такі чудності, і вони анітрошки не зменшували її замилування. Але всього удивительнее те, що як Бретон де Дос Эррерос, так і Вентура де-ля Вега, здається, не усвідомлювали самі, що ця система переробок, пробачлива ще для якого не будь новачка в літературі, значно роняє достоїнство письменника, що вже займає в ній почесне місце
Рубай і Бретон представляли доконану протилежність один одному й зовнішньому вигляду, і характером: перший був дуже непоказний, худий, кутастий, і вся його довга незграбна фігура робила трохи неприємне враження; у розмові він не виявляв особливо блискучого розуму й взагалі виділявся тільки незвичайною рухливістю, якимось рвучкою моторністю, що нагадує білку. Втім, у суспільстві Рубай тримав себе не без достоїнства й сам глибоко був переконаний у перевазі свого таланта
Бретон де Лос Эррерос був живий, округлий товстун, невеликого росту, із приємним добродушним вираженням особи. У звертанні й у розмові він іноді виявляв навіть перебільшену скромність; але при першому, же запереченні, при найменшому протиріччі, маленькі вічка його блискали блискавкою; говорив він жваво, незабаром, гаряче, і в мовленнях його нерідко проривалася тонка, але їдка іронія. На виречення Рубай майже ніхто не обертав уваги, a кожне гостре слівце Бретона підхоплювалося й робило фурор. Для приклада, ми приведемо тут одну з його епіграм, спрямовану проти відомого лікаря. У цьому випадку вона не могла ушкодити вже встановленої репутації, a лише послужила до вящему прославляння дотепності автора
Але попередньо треба пояснити, що Бретон жив у найближчому сусідстві з лікарем, на прізвище Мата; a тому що вхідні двері їхніх суміжних квартир доводилися поруч на одній площадці, то відвідувачам Бретона нерідко траплялося помилково дзвонити до лікаря й тим піддавати неприємним розчаруванням його очікування клієнтів. Нарешті, виведений з терпіння, він вирішив накреслити y свого входу такий напис:
Прошу не дратувати мене даремним дзенькотом, Не змішувати лікаря з письменником Бретоном.
Драматургові не сподобався тон цього застереження, і він не сповільнив відповісти на нього уїдливою епіграмою, теж написавши її із зовнішньої сторони своїх дверей:
Сусід мій – кращий з лікарів, Розуму й знання палата; Чиє життя сумами багатий, Той нехай іде до нього скоріше: Він на рецептах Mata И вірний підпису своєї Mata по испански значить Убий
(2 votes, average: 4.00 out of 5)