КОЛЛІНЗ, Вільям Вілкі

(1824 – 1889)

КОЛЛІНЗ, Вільям Вілкі (Collins, William Wilkie – 08.01.1824, Лондон – 23.09. 1889, там само) – англійський письменник.

Коллінз – автор широковідомих романів “Жінка в білому” (“The Woman in White”, 1860) та “Місячний камінь” (“The Moon Stone”, 1867), виклав свої вимоги до роману у стислій, але легко запам’ятовуваній формі: “змусити їх сміятися, плакати, чекати”. Усі три компоненти стали означальними для нової школи – сенсаційної, розрахованої на те, аби поєднувати цікавість, напружену інтригу з певним мелодраматизмом і чуттєвістю,

що апелює до моральності.

Життя Коллінза також приховує чимало сенсаційного та незвичного. Він був старшим сином відомого англійського пейзажиста Вільяма Коллінза, котрий досяг успіху неймовірною працею. Ім’я Вілкі належить хрещеному батькові та другові батька серу Девіду Вілкі. Дід майбутнього письменника був також причетним до живопису: він працював реставратором і оцінювачем картин, але доля йому не усміхнулася, і він помер у злигоднях. Вільям здобув чудову шкільну освіту, але… взявся торгувати чаєм, згодом пробував навчатися юриспруденції, проте ніколи не практикував. Справжнім відкриттям

світу для нього стала подорож з батьком в Італію у 1836- 1838 pp. Саме ця мандрівка до витоків європейської цивілізації справила величезний вплив на розвиток його романтичної уяви, відклала в пам’яті незабутні картини античної культури. Згодом Коллінз напише роман “Антоніма, або Падіння Риму” (“Antonina, or the Fall of Rome”, 1850), роман епігонський, схожий на твір його співвітчизника Е. Булвера-Літтона “Останні дні Помпеї”.

Розчарувавшись у комерції, Коллінз у 1848 р. видав свою першу книгу – біографію батька, потім співпрацював з журналами, які видавав Ч. Діккенс. Розпочалася дружба двох людей, пов’язаних спільними творчими планами і майже однаковими акторськими амбіціями. Але справжній талант Коллінза проявився у романі “Базіль” (“Basil”, 1852) – талант майстра таємниці, напруженої інтриги та злочину. Найкращі твори письменника – “Без імені” (“No Name”, 1862), “Жінка в білому”, “Армадель” (“Armadale”, 1866) і “Місячний камінь ” – були створені у 60-х pp. у новому жанрі сенсаційного роману, що пов’язав дві епохи: епоху колись модного готичного й епоху детективного романів, який щойно виник в Англії, але мав уже своїх читачів. Сенсаційний роман Коллінза виявився тією необхідною літературою, яка буквально заразила англійську вікторіанську публіку, що бажала розважатися, плакати і чекати. Коллінз вміло використав застарілу форму готичного роману, залишивши тільки деякі його елементи, які посилювали драматизм оповіді, але помістив незвичну, таємничу, сповнену нерозкритих, загадкових випадків і злочинів оповідь у нову, змодельовану ним самим форму сенсації. Між 1870 і 1889 pp. Коллінз написав ще понад 15 романів, зокрема “Жовту маску” (“The Yellow Mask”), “Готель з привидами” (“The Haunted Hotel”), “Гроші міледі” (“My Lady’s Monay”). Ці твори різні за своєю художньою вартістю, але Коллінз ніколи не втрачав слави сенсаційного письменника.

Коллінз не був одружений, але перебував у громадянському шлюбі з Кароліною Грейвз, яка послужила йому прототипом головної героїні “Жінки в білому”, і мав трьох позашлюбних дітей від другої жінки, Марти Рад, яку утримував, але ніколи не вважав за потрібне пов’язати себе будь-якими зобов’язаннями.

У 1873-1874 pp. Коллінз вирушив у Сполучені Штати для читання лекцій. Проте його приваблювала акторська кар’єра і гучний успіх, який він розділив зі своїм другом Ч. Діккенсом. Уже в 1851 p. Коллінз зіграв роль слуги у комедії Булвера-Літтона, а в 1874 р. обоє виконали дві головні ролі у п’єсі Коллінза “Замерзла глибина” (“The Frozen Deep”). Серед публіки був герцог Девонширський і головний суддя. Успіх був приголомшливий, і п’єсу виконали повторно у присутності королеви Вікторії та принца-консорта. Творча співдружність Діккенса та Коллінза була плідною для обох. Вплив Коллінза відчутний у романах Діккенса 60-х років, особливо у “Нашому спільному другові”, “Великих сподіваннях” і “Таємниці Едвіна Друда”. Таємничі, загадкові зникнення героїв, з’ява їх під іншими іменами, використання нової ситуації для пояснення загадки, розслідування злочинів, виявлення справжніх доброчинців, нез’ясовані заповіти і непередбачувані кінцівки – все це ознаки сенсаційного роману. Але не тільки цікавість сюжету, напруженість інтриги та майстерність оповідної лінії робили сенсаційний роман конкурентоздатним поруч із детективом та психологічним бойовиком.

У Коллінза величезне розмаїття дивовижних типів. Як запам’ятовується нам, наприклад, брудний, ніколи не вмиваний, безглуздий старий Шерон з моською на колінах, котрий почитує французькі романи, смокче люльку і разюче легко вирішує загадку зі зникненням грошей міледі, або зворушливий дядько Сари Лізон з роману “Смертельна таємниця” (“The Dead Secret”), котрий вічно насолоджується мелодіями В. А. Моцарта, що линуть з музичної скриньки, з якою він ніколи не розлучається. У драматургічній структурі Коллінз часто використовує прийом монтажу, оповідна лінія розривається новим місцем дії та новим методом дослідження таємниці, оригінальним способом її розгляду “збоку”, поза персонажем.

Майстерність Коллінза-оповідача визначається двома найважливішими факторами – багатою романтичною уявою, яка диктувала йому незвичайні ситуації, екстраординарні явища, незвичних персонажів, часто з якимись фізичними вадами, і мистецтвом імпровізації, стимульованим якою-небудь цікавою подією. Характери й обставини вступають у своєрідні відносини. Про них сам письменник так говорить у передмові до роману “Місячний камінь”: “У деяких моїх попередніх романах головним завданням було показати вплив обставин на характер. Тут зроблено протилежну спробу – показати вплив характеру на обставини. Поведінка молодої дівчини у вкрай незвичних умовах забезпечує основу дії цієї книги. Той же предмет мається на увазі при змалюванні інших персонажів, що з’являються на цих сторінках. Хід їхніх дій і думок за певних обставин показаний інколи в правильному, інколи в неправильному світлі. Правильно чи неправильно, у будь-якому випадку їхня поведінка однаково спрямована на ті частини розвитку сюжету, в яких вони діють”.

Психологічний експеримент займає велике місце в кожному романі К Вигляд предмета, з яким пов’язані таємниця чи злочин, має впливати на поведінку персонажа таким чином, аби окремі деталі його розмови, пози, руху, манера говорити, подані у творі майже непомітно, мимохідь, поступово підготували читача до пошуків правильного вирішення. Проте часто автор підказує читачеві оманливий хід, тим самим інтрига посилюється, нагнітається драматизм, наростає потреба очікування чогось важливого та страшного, незвичного та непередбачуваного.

Коллінз вдається утримувати фантастичну рівновагу між гостросюжетним романом і романом характеру. Його твори цілком відповідають вимогам детективного жанру, але хитросплетіння детективного сюжету зовсім не спрощують характерів: вони виникають переважно з ретельного спостереження та вигадки.

Технічно романи та повісті Коллінза послідовно підпорядковані його строгому і вищою мірою логічному задумові. Характер повинен бути представлений різними гранями, він має бути показаний, а не розказаний, причому показаний драматичними засобами. Ось чому у творах Коллінза так багато супутніх таємницям і секретам обставин, спостерігачів, несподіваних свідків, які підслуховують і вгадують. Як у добротній сучасній п’єсі, у романах Коллінза немає другорядних і головних персонажів. Головний може стати другорядним, а другорядний висунутися на перший план. Наприклад, дворецький чи служниця Розанна Спірман в романі “Місячний камінь”. Це, знову ж таки, сприяє створенню атмосфери ймовірності, можливості, правдоподібності, хоча не є винятком і участь автора – режисера спектаклю, який закликає глядача взяти участь у змаганні на спостережливих, винахідливих і дотепних. Коллінз-драматург і Коллінз-романіст зливаються водно. Невипадково Коллінз перебував під сильним впливом А. Дюма, Сульє та ін. французьких письменників, авторів гостросюжетних романів.

H. Соловйова