Колискові пісні

Колискові пісні – ліричні пісенні Твори, які виконуються матір´ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду Творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і генезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати

дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров´ю і швидкому ростові.

Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з´являється у переважній більшості творів – закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи

по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сон – не властивий людині фізичний стан, а привнесений із зовні вплив якоїсь духовної надприродної сили, зв´язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов´янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти:

Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота, Питається Сон Дрімоти: “Де будемо ночувати?” “Де хатина є тепленька, де дитина є маленька, Там будемо ночувати, дитиночку присипляти”…

У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від “спання”, яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і Дрімота – міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов´язки (“ти будеш колисати, а я буду присипляти”). Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:

Сонку! Дрімку! Голубойку! Би кождому миле било.

Приспи ж мою дитинойку. Щоби росла, не боліла,

Приспи ж ми ю вдень і вночі! Головоньки не сушила.

Буде мати чорні очі, Дітинонька – не воленька,

Чорні очі, біле тіло, Головоньці клопотонька.

Поруч із цими міфічними істотами з´являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо:

Бай-бай, баю-бай, Наших діток не лякай,

Баю-баюшки, бай-бай, Бо вони маненькі

Не ходи сюди, Бабай, Та спати раденькі.

Цікаво, що рефрен “Баю-бай”, як правило не зустрічається у піснях, де не згадується Бабай. Можливо, в минулому він мав специфічне значення, чи саме цьому вислову надавалася здатність відганяти злу силу.

У багатьох колисанках мотив присипляння пов´язаний з ще однією напівміфічною істотою – котом. Кіт у слов´янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов´язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з´являється мотив закликання кота:

Коте сірий, коте білий, Дитиноньку колихати,

Коте волохатий, Дамо тобі папи

Ходи вже до хати Да у твої лапи.

Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Коте, котику-вуркоте На котика усе лихо,

На (ім´я дитини) сон дрімоти, А ти (ім´я дитини) спи тихо.

Значно рідше у колискових з´являються образи птахів (голуба, зозулі таін.): “Ой люлі-люлі, прилетіли гулі…”, “Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка”. їхня поява у колисанках співвідноситься із сюжетами про присипляння дитини на дворі:

Ой повішу колисочку у поли, у поли, Я повішу колисочку та на ожиночку,

Будуть дитя колисати соколи, Буде вітер колисати мою дитиночку.

Соколи.

Бувають інші варіанти (колиска повішена на дубі, вишні, липі), але в них, як правило, присутній образ вітру. Він, очевидно, пов´язаний з древнім звичаєм колисати дитину на свіжому повітрі з метою духовного очищення від світу мертвих (з якого вона начебто прийшла). Очищення повітрям зустрічаємо і в інших фольклорних ритуалах (наприклад, гойдання на гойдалках в календарно-обрядовому циклі).

Окремий цикл становлять пісні, об´єднані єдиним зачином “Ой спи, дитя, без сповиття, поки мати з поля прийде”, в яких снодійну функцію виконує зілля´.

Ой спи, дитя, не проснись, А третя щасливая.

Поки мати з поля прийде І щастячка, здоров´ячка,

Да принесе три квіточки: І добрую годину

Перша квітка сонливая, На малую дитину.

А друга дрімливая,

Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м´ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Усі проаналізовані мотиви походять із найдавніших зразків жанру і становлять першу, міфологічну групу. Другу, більш сучасну групу текстів, умовно можна назвати побутовою. Це – твори, в центрі яких не стільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров´я, щастя, а, скоріше, світ, в якому дитина живе – її дім, родина. В цих піснях у напівказкових рисах описується “мальована колисочка із золотими вервечками”, мальованими бильцями, шовковими подушечками і пелюшками; з´являються риси побуту, елементи суспільного життя.

Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини, у них виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами про життя:

Ой люлю, люлю, Коби-м сі з тебе

Коби-м ті вилюляла Потіхи дочекала…

Деякі з них оповиті сумом передчуття, що дитина виросте, але не принесе радості матері: не подасть води, вижене з хати. Особливо драматичного звучання набувають колискові, в яких оспівується образ матері-удови:

Ой люляй мі, люляй, Мам семеро діти,

Сиротенька мала, Сиротеньки малі,

Бо твій няньо умер, Як вас виживити?

Я вдова остала.

Ще трагічнішим є цикл пісень, в яких співається про загибель дитини, яка забилась, коли обірвалась колиска. Подекуди звучать соціальні мотиви, оплакується гірка доля жінки-удови, чоловік якої загинув у рекрутах, з´являється мотив праці на панщині:

Пішла мати жито жати, Мале дитя без сповитя

Та не собі – пану. Не має талану.

Мати з жалем говорить, що побачить дитину аж у суботу, а сама буде важко робити весь тиждень. З´являється також мотив страху, що сина, коли він виросте, заберуть в солдати. Однак соціальні мотиви невизначальні у колискових піснях, і в дитячому фольклорі зустрічаються рідко.

Хоч переважна більшість колискових передбачає їх виконання мамою дитини, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище не дуже поширене і зустрічається переважно у Закарпатській Україні. Особливо цікаві твори, в яких батько звертається до свого малого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька. Вони також споріднені з магічними жанрами:

Чуч-беле, чуч-беле, ніт дома матері Пішла кашу товчі, не прийде аж гночі, Усни же мій, усни, великий виросний Великий як і я, білий, як лелія, Великий до неба, бо мі тя барз треба.

Мотив надії на допомогу дитини, коли вона виросте, дуже поширений в колискових родинно-побутової тематики.