Коли я читаю гуморески Остапа Вишні
Усмішки, фейлетони, нариси Остапа Вишні – це перлини українській літературі. Порипаючи в світ дотепної мови, життєрадісних героїв, народного гумору, веселого мисливського жарту, переживаєш чудові хвилини естетичної насолоди, відчуваєш, як світлішає на душі та відлягає від серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника, думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо він умів у найжахливішому віднайти зернини сміху.
Та якось я прочитала слова Остапа Вишні: “Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна ВІД суму!” І такими гіркими
Читаючи “Зенітку”, “Мисливські усмішки”, “Дещо з українознавства”,
Ми звикли завжди відшукувати у фактах біографії великих людей щось доленосне. Остап Вишня з доброю усмішкою, гумором розповідає про своїх зовсім звичайнісіньких батьків: “Батьки мої були, як узагалі батьки”. У такому ж тоні він згадує про свою освіту та книжки. “Книга, що найсильніше на мене враження справила в моїм житті. – це “Катехізис” Філарета. До чого противна книжка! Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б нічого, а то – напам’ять”. Та й письменником, якщо вірити оповідачеві (“Моя автобіографія”), став тому, що кваліфікації особливої не мав, бухгалтерії не знав, то й зробився Остапом Вишнею і почав писати. Такий простий, сповнений здорового глузду погляд на письменника-людину мені імпонує. А вміння його першим посміятися над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, сміх можна вважати ознакою внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи, яку він зберігав за всіх ситуацій, свободи “від нечистої” сили, своєї і чужої. Тому в його душі жила не жовчна злість, а сонячний сміх.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)