Проблема “батьків і дітей” – вічна проблема. (Щоразу, коли я замислююся над тим, чому батьки іноді не розуміють своїх дітей, я думаю: так було завжди чи сталося так у нашому складному ХХі столітті? А втім, мабуть, наприкінці XX. Так, проблема “батьків і дітей” існувала завжди і буде існувати.) Яким був Бен до трагедії в Акулій бухті? (“Налітав за двадцять років не одну тисячу миль…” Він добре знав свій літак, майже зрісся з ним; свого сина батько не знав; іноді той дратував його; збираючись у політ, Бен не подумав про сина – він
навіть не взяв води про запас…) Що ви пригадаєте про поведінку Деві до трагедії? (“Самотній, неприкаяний” хлопчик, який у десять років відчував, що “батько – стороння людина, яка не знає, про шо з ним говорити, різка й небагатослівна в ті лічені хвилини, коли вони бувати разом…”) Що відчув Деві, коли побачив батька, пораненого акулою? Як поводився? Про що думав поранений Бен, коли дивився на Деві і давав йому розпорядження щодо себе. Невже, щоб порозумітися батькові із сином, мало статися лихо? Як ви розумієте назву твору? (Хлопчик після поранення батька акулою рятував його. Деві треба було не
тільки дотягти Бена до літака, що було неймовірно важко. Треба було затягти батька у кабіну, а потім виконати найвідповідальнішу частину завдання – вести літак. Коли Деві тягнув батька до літака, рахунок йшов буквально на дюйми, тому що кожен дюйм давався йому ціною неймовірних зусиль, і кожен дюйм міг стати останнім для пораненого пілота, якби його десятирічний син виявив легкодухість і опустив руки. Назва “Останній дюйм” символізує силу духа хлопчика, і якщо раніше між батьком і сином стояла стіна непорозуміння, то цей “останній дюйм” назавжди зріднив їхні душі.)
